Чому батьки втрачають шанс робити дітей щасливими?

Adoption

Date: 17:44, 09.11.2015 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

2361 Переглядів

Не встигнете озирнутися, це станеться і з вами!

0679_happy_hour_by_pascalcampion-d37mc6z.jpg (29.13 Kb)

Молодшій моїй скоро 14, паспорт дадуть. 170 зросту. Сидить он Бредбері читає. Як це так відбувається швидко, га? Ось тільки вчора ніби твої руки розвішували після прання рожеві сорочечки в метеликах і квіточках, а раз - і вони розвішують теж рожеві в квіточках - але вже бюстгальтери. Взагалі без паузи, здається.

А старший університет закінчив, у нього борода, машина і наречена, а я все ще ловлю себе на думці, коли бачу у вітрині красивий іграшковий паровоз: от би йому купити, він зрадіє. Дуже він маленьким паровози і поїзди любив. І в нього такий особливий вираз обличчя, коли я в черговий раз щось наплутав в комп'ютері. Терплячий. Типу "ну, нічого, я все одно тебе люблю і допоможу, звичайно". Цікаво, у мене вистачало терпіння не дратуватися, коли він маленьким чогось не розумів, плутав і псував? Я вже не пам'ятаю.

Чим далі, тим більше розумієш, що це чи не головна істина про дітей: вони дуже швидко виростають. Молодим батькам часто здається, що так, як зараз, буде завжди. Вічні крики по ночах, вічні "на ручки", вічні ігри в машинки, ридання при розлуці і та ж казка в сотий раз. Так хочеться, щоб воно швидше все змінилося. Щоб він швидше виріс, навчився, зміг сам...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головна причина, чому жінки кидають своїх чоловіків

Так і буде: він виросте і зможе сам, і дуже швидко. Адже ми зайняті, у нас робота, відносини, творче життя, та просто справи, і дитинство наших дітей ми проживаємо фрагментарно. Роки півтора на початку, потім півгодини ввечері, півдня у вихідний і два тижні у відпустці. Якщо порахувати "хокейний час" нашого батьківства, чи так багато вийде? Та ще скільки з нього ми витратили на нотації, на "«відчепися", "почекай" і "йди краще роби уроки".

А пригадується зовсім не "привчання до горщика" і не що у кого було в чверті в третьому класі. Пригадується інше. Коли синові було чотири, ми його відправили влітку на море на місяць раніше, ніж змогли вирватися самі. З двома люблячими його бабусями. Вони дзвонили і говорили, що дитина прекрасно їсть, купається і гуляє, і все у нього добре. Але коли ми приїхали до нього і ввечері втрьох валялися на великому ліжку, дитя раптом видихнуло і сказало з полегшенням: "Як я втомився жити без охорони".

Коли доньці було п'ять і вона ходила в дитячий садок, ми з нею робили "запас поцілунків". У неї був джинсовий комбінезон з безліччю кишеньок, і ось зранку я по всіх цих кишеньках розпихувала "поцілунки". Щоб, якщо раптом стане сумно, можна було "дістати" один і відчути, що мама любить.

Мені дуже хочеться, щоб батьки сприймали дитинство своєї дитини, як короткий і найцінніший дар - час, коли можна бути з нею, піклуватися, радувати, обіймати, слухати, бути для неї охороною, створити запас "поцілунків" на все життя вперед.

Не квапте час. Періть сорочечки і купуйте паровози. Насолоджуйтесь тим, що скоро мине.

Сімейний психолог Людмила Петрановська.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: