Підлітки та нюдси в Інтернеті: це нормально?

Adoption

Date: 08:30, 07.02.2025 | Категорія: Школярі [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

258 Переглядів

Секстинг – це обмін власними інтимними фото чи відео. За словами спеціалістів, це може бути корисним для людей, які вимушено перебувають далеко один від одного, і це актуально зараз для багатьох українських пар.

7373_5a.jpg (10.5 Kb)

Але як щодо того, щоб подивитися на цю історію з іншої сторони – зі сторони батьків? У наших дітей також є смартфони, а отже, вони можуть робити та надсилати нюдси. І згідно зі статистикою в Україні, 8% (майже 400 дітей з 4700) дітей просили надіслати фото чи відео їх оголеного тіла та 2% (100 дітей) надіслали такі матеріали.

Варто пам’ятати самим та нагадати дітям про феномен “Ілюзії спальні”: коли ми знаходимося фізично в безпеці, у своїй кімнаті, у ванній або десь поруч з нашими рідними або друзями, то ми готові робити більш ризиковані дії в онлайні. Тож, пам’ятайте, якщо ви в офлайні щось не готові робити, не варто це робити й в онлайні, бо все це пов’язане.

Що ж робити, якщо фото поширили? У ситуації підлітка потрібно повідомити про це дорослого, заблокувати користувача, який пропонує або вимагає фотографії, якщо дитина надіслала фотографії, зробити скріншот для того, щоб було підтвердження, що саме ця людина отримала ці фото, щоб у випадку, якщо ці фотографії почнуть поширюватися, можна було звернутися до кіберполіції й відповідно підтвердити, що саме ця людина є винуватцем у цій ситуації. Якщо фото потрапили у соціальні мережі, пабліки, то можна звернутися до адміністрації сайту або мережі, попросити видалити ці фотографії, надавши докази, що вони були опубліковані без згоди.

Дітям дуже тяжко сказати про це дорослим. Очікуючи негативної реакції від дорослих, підлітки залишаються сам на сам з цією ситуацією. У нас взагалі досить часто жертву секстингу звинувачують в тому, що це вона винна, що не треба було надсилати, не треба було листуватися.

Як та коли батькам говорити про секстинг з дітьми?
Дуже добре, коли це поступові розмови, які інтегровані у звичне життя. Тобто не коли дуже серйозні батьки сидять за столом і кажуть: “Треба ось так робити, а так не можна робити”. Більш ефективно, коли це в контексті – переглянули фільм, побачили там тематичний момент. Після цього обговорити це: наприклад, як ти вважаєш, чи це взагалі доречно. Або коли родина їде в машині, хтось згадав історію, і просто в контексті доносять інформацію про те, що потрібно звертатися за допомогою у випадку, якщо таке трапилося. Дуже важлива довіра і комунікація між батьками та дітьми для того, щоб діти не боялися проговорити, якщо з ними щось трапилося.

Якщо говорити про вік, то коли дитина починає користуватися соціальними мережами, найчастіше у нас це зараз уже трапляється в початковій школі, вже в той момент є ризик того, що хтось може надіслати туди фотографію у спільний чат, або просити фотографії. Тож ще до підліткового віку варто поговорити про безпеку в інтернеті, про те, що є приватною інформацією, що можна надсилати, що не варто надсилати, а в яких випадках треба терміново звертатися до дорослих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: