Мамо, йди: чому дитина проганяє батьків

Ви чули колись на свою адресу: «Мамо/тато, йди!»? Було неприємно, так? Коли діти нас проганяють, це кривдить, фруструє, дратує. Хтось хвилюється: щось трапилося? Щось не так із нашими стосунками? Діти можуть сказати не лише батькам, а й бабусям, дідусям, іншим найближчим родичам. Чому ж діти так кажуть та як нам на це реагувати?

Основна причина полягає у незрілості дітей. Вони не вміють контролювати свої імпульси, не вміють керувати своєю поведінкою, не вміють усвідомлювати та висловлювати свої емоції. Їхня незрілість не дає утримати більше однієї прихильності відразу. У підході розвитку це називають поляризацією прихильності: дитина не може одночасно відчувати близькість із двома батьками. Близькі теплі стосунки та зрілість дитини дозволять уникнути поляризації у майбутньому.

Тато і мама зазвичай дві основні прихильності дитини, але раптово вона «чує» лише одну. І тоді діти кажуть: «Мамо, йди, я зараз із татом». Або: «Тату, йди, я хочу грати тільки з мамою».

Дорослим важливо видихнути. Ви тут ні до чого, і дитина теж не робить це на зло.

Можна запропонувати дитині пограти утрьох, розповісти, що тато чи мама щось дуже добре вміє робити, покликати іншого з батьків це показати.

Цікаво, що це така поляризація може виникнути і до того батька, з яким дитина проводитиме більше часу. Наприклад, якщо тато працює, то коли він повертається, дитина «висне» на ньому, наче мама, яка з ним удома, більше не потрібна. Іноді, навпаки, більше дістається тому, хто на роботі.

Подібний поділ з дитиною (вихід на роботу, дитячий садок) важливо перекривати, оскільки дітям важко триматися за своїх дорослих. Надолужувати, коли разом: грати, розмовляти, обговорювати почуття, робити щось по дому, читати тощо. При прощанні розповідати, як сумуватимете, залишити щось на згадку (можна навіть поцілунок у кишеньку) і домовитися, що робитимете, коли знову зустрінетеся.

І все одно в дітей віком може виникнути захисне відчуження. Інакше висловлюючись – відторгнення близькості. Це захисна реакція, яка виникає, коли людина хоче уникнути поділу, що ранить. Тому під час зустрічі діти можуть відштовхувати, ігнорувати, грубо відповідати. Це можна помітити навіть у себе: нам буває важко йти на контакт із тими, кого давно не бачили (і це не було перекрито), навіть якщо це близька людина. Прагнення близькості сильне, очікування довге, мозок втомлюється. Тому на момент зустрічі багато фрустрації. Зменшення поділу, ритуали прощання та привітання знижують цю фрустрацію.

Дитина може проганяти дорослого в останній момент сильної емоції. Їй не вистачає інтегративного мислення, тому якщо дитина сильно розлютилася, якщо щось у неї пішло не так, їй складно впоратися з цими почуттями. І не до кінця розуміє, що відчуває і чому. І тоді діти імпульсивно відштовхують людину. Навіть якщо ми, батьки, були ні до чого, діти так висловлюють свій гнів. Звісно, це неприємно. І ми як дорослі можемо допомогти дітям у цей момент.

Важливо побачити дитину та її емоцію за поведінкою, спиратися на свою емпатію: що моя дитина зараз відчуває? Що насправді потрібне?
Визнайте емоцію, переведіть поведінку у відповідну форму. Можна просто обійняти чи побути поруч.

Якщо дитина зовсім не дається і проганяє, тут теж важливо показати, що з вашими стосунками нічого не трапилося: «Я буду поруч, якщо я потрібен/потрібна». За будь-якою поведінкою дитини щось стоїть. Розуміючи, як це працює і чому ми реагуємо з більшою теплотою. А це у свою чергу пом'якшує серця та наших дітей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Дітей без щеплень не будуть брати в садочки і школу

Дитина | 00:30, 23.06.2026

Верховна Рада готує заміну застарілому законодавству, яка передбачає заборону на відвідування шкіл та садочків невакцинованими дітьми, обов’язкове внесення даних до ЕСОЗ та впровадження відповідальності за порушення.

Як перестати картати себе за те, що твоя дитина-підліток тебе дратує?

Сімейні справи | 01:20, 22.06.2026

Почуття провини — це найпопулярніша емоція серед батьків тінейджерів. Проте психологи запевняють: дратуватися на підлітка — це абсолютно нормально і біологічно виправдано.

Чому підлітку байдуже до почуттів батьків і як це виправити?

Школярі | 00:30, 22.06.2026

«Я вкладаю в дитину всю душу, а у відповідь бачу лише холодний егоїзм», — з такою скаргою до сімейних психологів звертаються тисячі виснажених батьків.

Підлітки під тиском хронічного стресу: як вчасно помітити приховану депресію?

Дитина | 08:30, 21.06.2026

Підлітковий вік є складним сам по собі, а накладання тривалої кризи робить психіку підлітка максимально вразливою до депресивних станів та тривожних розладів.

Як навчити дитину мислити критично в епоху інтернету?

Дитина | 00:30, 20.06.2026

Сучасні діти споживають гігабайти інформації з TikTok, YouTube та Instagram, проте вони часто не вміють відрізняти правду від вигадки чи відвертої брехні.

Гормональна перебудова у підлітків, криза ідентичності і зміна авторитетів

Дитина | 19:30, 19.06.2026

Вік 11–13 років — це початок пубертату, коли дитина раптово втрачає емоційну стабільність, а батьківський авторитет перевіряється на міцність.

Формування самооцінки у дитини та важливість внутрішньої мотивації до навчання

Навчання | 08:30, 19.06.2026

У початковій школі змінюється авторитет дитини: думка вчителя та оцінки починають сильно впливати на її внутрішнє сприйняття себе.