Що потрібно сказати своїй дитині, коли вона плаче?

Adoption

Date: 12:00, 12.07.2021 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

732 Переглядів

Ми знаємо, що головний спосіб комунікації новонародженого з навколишнім світом – це плач, і ми розцінюємо плач як вказівку на те, що щось повинно бути негайно «виправлено». Але як тільки дитина починає ходити і говорити, ми очікуємо, що вона буде висловлювати свої емоції так як і ми, дорослі, а не так, як звикла робити завжди – тобто за допомогою плачу.

8853_12.jpg (25.75 Kb)

Дослідження показують, що наш мозок запрограмований негайно реагувати на плач дитини, він змушує нас бути уважним і готовим допомогти – причому негайно! Дитина, яка плаче, запускає в нас реакцію «боротьби або втечі», наше серцебиття частішає і підштовхує нас до невідкладних дій… навіть якщо ця дитина чужа.

Отже, ми повинні відреагувати на плач дитини, але яким чином?

Малюк, який плаче, не обов’язково сумує. Для багатьох малюків, які ледь навчилися ходити, плач не завжди є наслідком печалі – це просто їх спосіб обробити будь-яку емоцію.

Малюки можуть плакати від гніву, роздратування, збудження, хвилювання, розгубленості, тривоги і навіть від щастя. Біда в тому, що їм може не вистачати вербальних здібностей і усвідомлення своїх почуттів, щоб пояснити, що вони відчувають.

Тому питаючи їх: «Що трапилося?», ви рідко отримаєте продуктивну відповідь.

Говорячи: “Не плач!” або “Перестань ревіти!”, ви тільки ускладнюєте собі життя.
Ви можете вважати, що спонукаючи дитину перестати плакати, ви тим самим оберігає його (і своє серце) від болю, але коли ви говорите малюкові: «Не плач!», він лише переконується, що ви не розумієте, що він відчуває. Тому його плач у відповідь стає ще більш гучним і наполегливим.

Говорячи дитині: «Припини!», ви тим самим повідомляєте, що її емоції неважливі або не мають права на існування.
Незалежно від того, наскільки тривіальною може здатися вам причина плачу, ваша нездатність визнати, що діти відчувають в даний момент, позбавляє вас обох можливості навчитися, як переживати і обробляти емоції в більш позитивному ключі.

Наша мета як батьків і вихователів, незалежно від того, наскільки складним це може здатися, полягає в розвитку систем емоційної саморегуляції дитини – але ми можемо зробити це, лише коли виявимо співчуття і розуміння.

Як би це не здалося привабливим, не відволікайте!
Для багатьох з нас відволікання є основним інструментом емоційного арсеналу. Прикинувши, чим ми можемо відвернути малюка від того, що викликало плач, ми можемо спільними зусиллями припинити його.

Всі ми махали улюбленою іграшкою перед залитим сльозами обличчям або співали веселі пісеньки крізь зуби в момент повного розпачу! На жаль, відволікання позбавляє нас можливості поспілкуватися з дитиною і навчити її тому, як впоратися зі своїми емоціями.

Звичайно, якщо малюк заплакав, бо побився за іграшку з іншим карапузом, відволікти дитину, запропонувавши їй заміну, цілком підходящий спосіб. Але якщо дитина плаче, бо ви допомогли їй зав’язати шнурки на черевиках, а вона хотіла зробити це самостійно, спроба відвернути призведе лише до того, що дитина почне плакати голосніше і більш натхненно, щоб ви, нарешті, її почули.

Іноді відволікання спрацьовує, але часто лише як свого роду «емоційний пластир». Воно не здатне навчити дитину, як впоратися з подібною ситуацією або емоцією в майбутньому.

Що ж сказати?
Наступного разу, коли ви зіткнетеся з дитячим плачем, спробуйте спочатку заспокоїтися самим. Якщо ви розсерджені, роздратовані або напружені, все, що ви скажете, лише посилить стрес.

Зробіть глибокий вдих або два, зосередьтеся на тому, що відбувається у вашому тілі (ваше серце, можливо, б’ється трохи швидше, щелепи стиснуті, ви можете відчувати напругу в м’язах), а коли ви будете готові, говоріть як можна більш спокійним голосом:

1. «Я на твоєму боці. Я допоможу тобі». Навіть якщо дитина скаже, що їй не потрібна ваша допомога, вона хоче переконатися, що ви поруч, коли вона буде потребувати вас.

2. «Я бачу, що тобі важко». Ця проста фраза дає дитині зрозуміти, що ви чуєте, бачите і співчуваєте їй.

3. «Я розумію, що ти засмучений/розчарований/тобі сумно/тривожно/ти щасливий». Адже переживати емоції – це те, що робить нас людьми!

4. «Це дійсно було дуже сумно/неприємно/прикро». Визнайте наявність події, яка викликала сльози дитини. Це допоможе їй зрозуміти, що саме запустило негативну реакцію і розібратися, що робити далі.

5. «Давай зробимо перерву». Це дасть дитині зрозуміти, що іноді потрібно піти з ситуації, щоб заспокоїтися.

Дитина може бути втомленою або перезбудженою, або просто мати потребу в тому, щоб трохи заспокоїтися, посидівши в тихому, спокійному місці, перш ніж повернутися до того, чим вона займалася.

6. «Я люблю тебе. Ти в безпеці». Це зміцнює зв’язок з дитиною, а не розділяє вас. Вона може обійняти вас, пригорнутися до вас або тримати вас за руку, щоб відчути, що ви насправді допоможете їй.

7. «Тобі допомогти?/Хочеш спробувати ще раз?» Дуже часто, коли дитина плаче від роздратування, їй потрібно або допомогти впоратися із завданням, або спробувати зробити завдання ще раз, може, зі сторонньою допомогою.

Запитайте свою дитину, але не наказує, що вона хотіла би зробити. Це розширює можливості вашого малюка, допомагаючи йому відчувати себе важливим і потрібним.

8. «Я чую, що ти плачеш, але я не знаю, що тобі потрібно. Ти можеш допомогти мені зрозуміти?». Навіть якщо дитина не зможе з першого разу пояснити, чому плаче, ваше запитання дасть їй шанс потренуватися в цьому.

9. «Пам’ятаю, коли ти…». Ця техніка може здатися схожою на відволікання. Допомагаючи дитині згадати випадки, коли вона відчувала себе щасливою і умиротвореною, ви налаштуєте її мозок на раціональні судження.

Намагатися напоумити малюка, який знаходиться в украй емоційному стані, все одно, що вести переговори з крихітним диктатором. Діти не готові прислухатися до голосу розуму, коли вони відчувають себе безпорадними, розсердженими, сумними або змученими.

10. «Давай придумаємо рішення разом». Зрештою, ми хочемо допомогти нашим дітям розвинути навички рішення проблем. Придумайте рішення, яке допоможе дитині навчитися обробляти емоції і подивитися на ситуацію об’єктивно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: