Чому японські діти ніколи не пла­чуть?

У японсь­ких містах ма­ми з ма­лень­ки­ми дітьми зустрічаються на ву­ли­цях і в гро­мадсь­ких місцях на­ба­га­то частіше, ніж у нас. Їх мож­на по­ба­чи­ти у будь-яко­му магазині, у ка­фе, в пе­ру­кар­нях. А ма­ми з дітьми в рюкзачках на спині чи на грудях, які роз’їжджають на ве­ло­си­пе­дах і на ма­лень­ких мо­то­ро­ле­рах, – при­род­на скла­до­ва міського пей­за­жу.

Створюється вра­жен­ня, що японські ма­ми зі своїми ма­ля­та­ми прос­то не роз­лу­ча­ють­ся і всі свої про­бле­ми вирішують в їх присутності. Але це аж ніяк не новомодні тенденції у вихованні дітей, а про­яв однієї з давніх і гли­бо­ких куль­тур­них традицій Країни Східного Сон­ця.

Тісне спілкування
Японські маленькі діти зав­ж­ди бу­ли ра­зом з матір’ю. У колишні ча­си матусі прос­то прив’язу­ва­ли не­мов­лят по­лот­ном тка­ни­ни до се­бе на спи­ну або на гру­ди, як зручніше, у залежності від то­го, чим їм до­во­ди­ло­ся зай­ма­ти­ся: ро­бо­тою на ри­со­во­му полі, при­го­ту­ван­ням їжі, до­гля­дом за дітьми стар­шо­го віку.

Дітей в сім’ях бу­ло ба­га­то, і, ко­ли з’являвся на світ ще одна, ма­ти пе­ре­сад­жу­ва­ла по­пе­ред­ню ди­ти­ну (як пра­ви­ло, річну) на спи­ну най­стар­шій, і ма­люк та­ким чи­ном ста­вав мимовільним учас­ни­ком роз­ваг і на­вчаль­них за­нять своєї сест­ри або бра­ти­ка. Во­ни так і в шко­лу хо­ди­ли, з не­мов­ля­та­ми за спи­ною. Че­рез рік інший ма­люк по­чи­нав бігати сам, а стар­шим довіряли на­ступ­но­го на­щад­ка.

У су­час­них японсь­ких сім’ях всьо­го од­на-дві ди­ти­ни. І тим не менш ба­га­то жінок, ви­хо­дя­чи заміж, за­ли­ша­ють ро­бо­ту і зай­ма­ють­ся сім’єю і до­мом.

У міру то­го, як діти підростають, жінка мо­же зно­ву вий­ти на ро­бо­ту, але це бу­де скоріше дру­го­ряд­ною спра­вою, що допускає не­пов­ну зайнятість. З дітьми шкільного віку у матерів теж ба­га­то тур­бот, які не прий­ня­то ко­мусь пе­ре­да­ва­ти.

А ввечері неодмінно потрібно зустрічати з ро­бо­ти бать­ка з го­то­вою ве­че­рею. Зви­чай­но, як­що сім’я має свій ма­лень­кий бізнес, на­прик­лад крам­нич­ку чи ка­фе, то там ма­ти працює, як зав­ж­ди, «з не­мов­лям на ру­ках».

Ба­гать­ох іноземців дивує і той факт, що японські діти спо­чат­ку по­чи­на­ють го­во­ри­ти, а вже потім хо­ди­ти. Але для японців це аб­со­лют­но при­род­но. Ма­ма весь час розмовляє з ди­ти­ною, пояснює їй, що во­на ро­бить, жартує з нею, наспівує пісеньки, ба­га­то­ра­зо­во повторює сло­ва, які малюкові потрібно за­пам’ята­ти в пер­шу чер­гу, і ра­но чи пізно він починає їх пов­то­рю­ва­ти.

Не мо­жеш пра­цю­ва­ти, як усі, – не пра­цюй
Та­ке яви­ще, як «працююча жінка з ди­ти­ною», важ­ко вкладається у свідомість і світосприйняття японців. Віддавати ко­мусь чи ку­дись свою ди­ти­ну, щоб піти на ро­бо­ту, зна­чить, пе­ре­кла­да­ти на чужі плечі свої обов’яз­ки. Гро­мадсь­ка дум­ка це не схвалює.

Навіть як­що «жінка з ди­ти­ною» десь працює, во­на не мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти на по­блаж­ли­ве став­лен­ня на­чальст­ва і співробітників. На­прик­лад, у ве­ли­ких фірмах та корпораціях є традиція за­три­му­ва­ти­ся на роботі по­над­нор­мо­во. І ча­сом тільки для то­го, щоб усім ко­лек­ти­вом по­пи­ти пив­ка або по­ди­ви­ти­ся спор­тив­ну пе­ре­да­чу. Але неодмінно «всім ко­лек­ти­вом», ніхто не мо­же йти, по­ки не піде до­до­му на­чаль­ник.

І як­що ма­ма поспішає до ди­ти­ни, во­на ніби протиставляє се­бе всім. Японці та япон­ки не до­пус­ка­ють такої можливості. Не мо­жеш пра­цю­ва­ти, як усі, – не пра­цюй. Психологічно ком­форт­но «жінка з ди­ти­ною» мо­же відчувати се­бе са­ме вдо­ма – во­на виконує свої обов’яз­ки, нікого не об­тя­жу­ю­чи. А доходів чоловіка цілком вистачає на нор­маль­не жит­тя.

Існують у Японії дитячі са­дки – «ЕТІЕН», які прий­ма­ють дітей, як пра­ви­ло, на кілька го­дин на день. Там організують за­нят­тя з їх роз­вит­ку та ес­те­тич­ного ви­хо­ван­ня, вчать «дру­жи­ти», бу­ти ввічливими. Ма­ми час­то присутні на за­нят­тях, за­пам’ято­ву­ють прий­о­ми на­вчан­ня і потім пов­то­рю­ють їх з дітьми вдо­ма. Мами ра­зом з дітьми бе­руть участь в іграх і про­гу­лян­ках. Хо­ча це, зви­чай­но, не обов’яз­ко­во: мож­на схо­ди­ти в ма­га­зин, щось зро­би­ти по до­му. У Міністерстві соціального роз­вит­ку та охо­ро­ни здо­ров’я є спеціальні дитячі дошкільні уста­но­ви – «ХОІКУСЕ», які бе­руть дітей на весь ро­бо­чий день. Але їх ду­же ма­ло.

Традиція на традиції
Маленькі діти у Японії і вночі про­дов­жу­ють за­ли­ша­ти­ся з бать­ка­ми. Японці сплять на татамі – очеретяній плетінці, з якої влаштована підлога в бу­дин­ку. У спе­кот­но­му субтропічному кліматі Японії так спа­ти прохолодніше, крізь плетінку над­хо­дить повітря. У су­час­но­му бу­дин­ку татамі так са­мо ко­рис­ту­ють­ся по­ва­гою, і, хо­ча во­ни за­раз до­рож­чі де­рев’яно­го або будь-яко­го іншого ліжка, як мінімум, од­на кімната оформляється у традиційному японсь­ко­му стилі. По­верх татамі японці роз­с­те­ля­ють фу­то­ни – до­сить широкі мат­ра­ци. Спа­ти прос­то­ро і, як ка­жуть, ду­же ко­рис­но для хреб­та.

Мо­лод­ша ди­ти­на зав­ж­ди спить під однією ков­д­рою з матір’ю, як­що вона хо­че їсти вночі – ма­ти од­ра­зу ж дає їй гру­ди, як­що їй хо­лод­но – зігріває своїм тілом. Але як­що в колишні ча­си дитині все ж та­ки за­гро­жу­ва­ло пе­ре­се­лен­ня під окре­му ков­д­ру з на­род­жен­ням на­ступ­но­го не­мов­ля­ти, то за­раз, ко­ли се­реднь­о­ста­тис­тич­на японсь­ка сім’я має не більше од­но­го-двох дітей, ча­до продовжує спа­ти під ма­ми­ною ков­д­рою років до вось­ми, а то й дов­ше.

– А як же ви сек­сом займаєтеся? – не втри­мав­шись, за­пи­та­ла сво­го знай­о­мо­го Ку­са­ка-Сен­сея.
– Так, незруч­но, – зізнався він, – весь час до­во­дить­ся ди­ви­ти­ся – чи не про­ки­нулася ди­ти­на. Есіе-тян, доньці па­на Ку­са­ка, на той час ви­пов­ни­ло­ся вже 10 років.

За­хис­на аура
Ди­ти­на продовжує «їздити» у батьків на ру­ках або вер­хи на спині стільки, скільки хо­че. Бать­ки зав­ж­ди готові на­да­ти маляті своє амає (від яп. Амаєру – «ото­чу­ва­ти тур­бо­тою, лю­би­ти»). У су­час­но­му японсь­ко­му суспільстві ди­ти­ною займається не тільки ма­ти. У вихідні дні у пар­ках атракціонів, в місцях відпочинку вид­но ба­га­то сімейних пар, де діти си­дять на ру­ках у бать­ка.

З бо­ку здається, що дітей не карають взагалі. Особливість японської мовної куль­ту­ри – не ви­с­лов­лю­ва­ти все сло­ва­ми. То­му японці ду­же сприйнятливі до на­строю і відчувають істинну дум­ку співрозмовника як би інтуїтивно. Ви­хо­ву­ють на­сам­пе­ред осо­бис­тим при­кла­дом. Не­вдо­во­лен­ня батьків діти прос­то відчувають. Ка­ра­ють ко­си­ми по­гля­да­ми, не­схваль­ним мов­чан­ням.

У японців ще один прий­ом ви­хо­ван­ня – «ди­ти­на втра­че­на», по-японсь­ки май­га. Ко­ли дитині все ж та­ки набридає сидіти весь час прив’яза­ною до матері і вона починає про­яв­ля­ти цікавість і самостійність, її не зу­пи­ня­ють, а … да­ють можливість «за­гу­би­ти­ся». На щас­тя, в Японії ніхто не кра­де дітей, на­ба­га­то більш без­печ­но організований транс­порт, лю­ди на вулиці ве­дуть се­бе стри­ма­но, а та­кож, що ду­же важ­ли­во, суспільство ідентичне, мо­но­куль­тур­не.

Усі навколишні добре зна­ють цей трюк, і май­гам до­по­ма­га­ють знай­ти­ся. До­по­ма­га­ють спокійно, без поліції та нер­во­во­го над­ри­ву, ма­ти при цьо­му десь неподалік, і оточуючі її ба­чать. Во­ни до­по­ма­га­ють дитині зорієнтуватися, але при цьо­му да­ють їй відчути, як це по­га­но – стати май­га, втра­ти­ти своє амає і яке щас­тя потім все ж та­ки «знай­ти­ся». І пов­тор­них спроб піти від ма­ми ди­ти­на, як пра­ви­ло, не ро­бить.

Дітей вчать до­три­му­ва­ти­ся суспільних норм поведінки – ввічливості, повазі до стар­ших, вес­ти се­бе як усі. Бу­ти не як усі, при­вер­та­ти до се­бе ува­гу – не­при­стой­но. На­пев­но, то­му діти со­ром­лять­ся пла­ка­ти при сторонніх. У та­ких ви­пад­ках, зви­чай­но ж, став­лять у при­клад інших: «Ад­же ніхто не пла­че. Як же ти мо­жеш пла­ка­ти?»

Але ви­ко­рис­то­ву­ють рад­ше са­ме позитивні при­кла­ди, а не негативні. В якості не­га­тив­них прикладів мо­жуть при­вес­ти нас з ва­ми, європейців, ска­за­ти дитині: «Ти що, іноземець? Чо­му ти так се­бе ве­деш?»

Так ось і рос­туть маленькі японці, пе­ре­бу­ва­ю­чи у постійному емоційному і фізичному контакті зі своїми бать­ка­ми. Міцні батьківські обійми, що на­да­ють­ся дитині на пер­шу її ви­мо­гу, ство­рю­ють за­хис­ну ауру на­вко­ло ма­лю­ка, і це відчуття надає йо­му спокій і впевненість у собі. Тож для чого пла­ка­ти?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

10 способів дітям скинути стрес

Дитина | 01:20, 17.02.2026

Ефективні техніки для розслаблення, що допоможуть малюкові подолати стрес у будь-яких обставинах.

Як розпізнати, чи дитина справді хвора, чи просто симулює?

Дитина | 00:30, 17.02.2026

Батьки часто стикаються з ситуацією, коли дитина скаржиться на погане самопочуття, але важко визначити, чи це дійсно хвороба, чи спосіб уникнути школи чи інших обов’язків. Як діяти в таких випадках, щоб не пропустити реальну проблему й водночас не за

Фрукти, які допомагають покращити здоров’я дитячого кишечника

Дитяче харчування | 07:30, 16.02.2026

Здоров’я травної системи є важливою складовою загального самопочуття дитини. Для підтримання роботи кишечника слід звертати увагу на раціон харчування, зокрема на вживання фруктів, багатих на клітковину, пробіотики та корисні мікроелементи.

Чому відсмоктування сопель у дітей може бути небезпечним?

Дитина | 06:30, 16.02.2026

Всі батьки знайомі з проблемою, коли маленькі діти мають закладений ніс, і відсмоктування сопель здається швидким і ефективним способом полегшити дихання. Проте, не все так просто, і така практика може бути небезпечною для здоров’я дитини.

и можна гуляти дитині з температурою?

Дитина | 01:20, 16.02.2026

Це питання хвилює багатьох батьків, адже свіже повітря корисне для здоров’я, але й переохолодження під час хвороби може погіршити стан дитини. Відповідь на це питання не однозначна і залежить від кількох факторів.

Чому каші є невід’ємною частиною раціону багатьох дітей?

Дитяче харчування | 20:31, 15.02.2026

Вони не лише смачні, а й корисні, адже містять вітаміни, мінерали та необхідні для росту і розвитку поживні речовини. Однак смаки малюків можуть бути досить вибагливими. Які ж каші найчастіше подобаються дітям?

Звички батьків, які найбільше дратують дітей

Сімейні справи | 07:30, 15.02.2026

У процесі виховання ми, батьки, часто забуваємо, що наші слова, вчинки та звички мають значний вплив на дітей. Навіть із найкращими намірами ми можемо мимоволі створювати ситуації, які викликають у них роздратування.