Як пережити зраду і зберегти стосунки?

Adoption

Date: 00:55, 07.11.2020 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

916 Переглядів

Кажуть "він мені зрадив", але, якщо вдуматись, людина не зраджує іншій людині, а своєму власному вибору! Та якщо ви, не зважаючи ні на що, любите свого партнера, прагнете пережити це разом і жити далі, варто тривалий час працювати над відносинами.

3272_stailsr.jpg (55.39 Kb)

Зрада - це причина чи наслідок? Як їй запобігти? А головне, що з усім цим робити, якщо вже воно сталося? Ці запитання здаються риторичними. Та все ж спробуймо розкласти все по поличках.

Спочатку визначімося з поняттями.

Хоча у свідомості переважної більшості людей зрада - це саме сексуальні стосунки з кимось, окрім чоловіка (дружини) або постійного партнера, є ще безліч нюансів. Як-то: а якщо ще "не було", але вже забажав жони ближнього; "це" сталося тільки раз, та й то "випадково"; дружина під час близькості фантазує про іншого; сексу не було, але закохався в іншу, а до дружини охолов.

Останнє, до речі, чомусь особливо ранить. Скільки разів під час консультацій жінки у сльозах казали, що краще б він вже переспав з кимось нишком. Не думаю, що це було би краще, але дружини, вочевидь, підсвідомо відчували, що якби дізналися про банальний стрибок чоловіка у гречку, були би принаймні господарками становища. Могли б маніпулювати, упиватися образою, а подеколи й позбутися, нарешті, використавши зраду як привід, давно набридлих чоловіків, не почуваючи при цьому власної провини, ще й, можливо, одержавши компенсацію - матеріальний зиск.

Коли зрада стається на тлі закоханості, це ніби якось ошляхетнює ситуацію, ми навіть готові зрозуміти зрадника, особливо якщо щиро поважаємо нашого обранця. Чоловік Марини Цвєтаєвої Сергій Ефрон у листах до друга скаржився з приводу її численних романів, мовляв, нові стосунки Марині потрібні, як дрова для ненажерної печі. Тобто, зовсім не про секс їй ішлося, а про той стан душі, якого вона потребувала для народження нових віршів. А секс, якщо і мав місце, то як побічний продукт, як попіл у комині.

До речі, як засвідчує практика, випадки, коли люди "зраджують" зовсім не тому, що відчувають сексуальний потяг, не такі вже й поодинокі. Не беремо до уваги опереткових дон-жуанів або патологічно невпевнених у собі особин обох статей, які не пропустять жодного шансу поповнити список своїх сексуальних "перемог", щоби хоч ненадовго потамувати біль від власного комплексу меншовартості і вкотре у такий спосіб потішитися, що він (вона) комусь подобаються або потрібні, бодай для "цього". Цим нещасним варто поспівчувати і порадити звернутися до психоаналітика.

Парадоксально, але люди часто "зраджують", щоб не здатися непорядними, слабаками чи егоїстами. Буває так, що секс із дружиною цілком влаштовує, а от людського розуміння немає, або стосунки з роками стали буденними, прісними. Тож чоловік шукає душевної теплоти і розради, але думає, що жінка образиться, якщо він її "не хотітиме", а просто пригорнеться і повідає про свої негаразди. Тож він як чесний чоловік... і далі - за текстом. Іншими словами, секс відбувається "заодно", бо так начебто прийнято.

Так само, наприклад, співробітниці часом просто цікаво поговорити з колегою по роботі, лестять його компліменти, але близькість із ним у плани не входить. Та згодом через, наприклад, комплекс "хорошої дівчинки, яка повинна відповідати очікуванням інших", або боячись, що сама по собі вона стане йому нецікавою, жінка вирішує "скріпити" начебто безневинний флірт сексом. Але це не зближує, ба більше - виникає почуття провини перед чоловіком-дружиною, якісь безглузді псевдообов’язки одне перед одним. Словом, ситуація стає обтяжливою, хтось навіть згодом іде з роботи. І добре, якщо їхні половини ні про що не дізнаються, бо така зрада знічев’я може ще й зіпсувати родинні стосунки.

На мій погляд, класичній або фейковій зраді так багато приділяють уваги тому, що вони торкаються найчутливіших глибин людського єства - гідності й самоповаги, які ми, щоб не втратити себе, ладні боронити навіть ціною втрати кохання і розлучення з дорогими нам людьми. Але зовсім не потрібно так демонізувати часто надумані і здебільшого гіпотетичні речі, якщо знати певні закони побудови стосунків.

По-перше, зрада як така можлива лише на соціальному рівні, до якого належить шлюб. Одружуючись, люди нібито домовляються про певні соціальні ролі, добровільно позбавляючи себе частини особистої свободи. Взаємне обмеження свободи у шлюбі потрібне для збереження його форми.

Інша річ, що часто вважаючи добрий секс і емоційну спільність достатніми підставами для одруження, партнери виявляються не готовими до шлюбу з його обов’язками. Бо того, що раніше від тебе очікували, тепер вимагають. Людина мимоволі потрапляє в пастку уявного примусу - коли те, що недавно робилося через бажання, тепер зветься подружнім обов’язком, і відчувається як тягар, а не задоволення. Намагаючись звільнитися від "кайданів" шлюбного поневолення, психологічно інфантильний чоловік шукає легких і необтяжливих стосунків деінде.

Та є й гарна новина. Угоду на любов, увагу, підтримку укласти неможливо. Тому на емоційному рівні поняття "зрада" відсутнє. Тобто "покохати іншу" - ще не означає зрадити, оскільки нічого, що би суперечило соціальним нормам, людина спеціально не робила. Любити можна багатьох, в ідеалі, як записано у головній книзі буття, усіх.

Інша справа, що робитиме зі своїм "позашлюбним почуттям" наш закоханий на поведінковому рівні. Якщо "вивалить" усе на партнера, через начебто патологічну чесність, а насправді - потерпаючи від почуття провини, значить порушить соціальну конвенцію шлюбу, психогігієну стосунків, надасть своїй дружині статусу "зрадженої", тобто перекладе на неї свої проблеми.

Якщо ж людина психологічно доросла, вона намагатиметься самостійно дати раду своїй любові. Навіть якщо близькість відбулася, і вона гнітить, в ідеалі потрібно так виправити помилку самому, щоб від цього не постраждав партнер.

Отже, на сексуальному рівні домовленість також можлива - але тільки із самим собою. Бо незалежно від того, перебуваємо ми в шлюбі чи ні, в нас є наше ОСОБИСТЕ життя, і ми вирішуємо самі, що для нас прийнятне, а що - ні. Якщо ми цю угоду порушуємо, це, насамперед, буде зрада нами ж нас самих. І наслідки такої зради - особиста справа "зрадника", але аж ніяк не того, кого зрадили. Тож його почуття гідності страждати не повинне.

Що робити, якщо ви "дізналися"? Це залежить від того, наскільки насправді ви любите партнера і готові з повагою прийняти його почуття. Сім’ї рідко розпадаються лише через фізичну зраду. Спричинюють її нездоровий психологічний клімат у родині: злиття або відчуженість, втрата сексуального потягу через надмірну "порідненість", почуття несвободи. У кожному випадку допущення до інтимного життя двох когось третього - велике випробування, від якого краще вбезпечити свій шлюб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: