Що робити, якщо дитина заїкається?

Найчастіше заїкання виникає в дитинстві. Порушення мовлення може виникнути через активний розвиток нервової системи й із часом минати. А інколи – це наслідок стресу або психологічної травми.

Заїкання – це порушення темпу, ритму та плавності мовлення. Найчастіше заїкання виникає в дітей із двох-трьох років. Саме в цей період у них починає активно розвиватися фразове мовлення.

Заїкання може мати органічний або психогенний характер. Дитина може робити паузи або зупинки, зациклюватись на певному складі або звукові, розтягувати слова.

Якщо батьки помітили у своєї дитини заїкання, не варто відразу панікувати. В більшості випадків, до п’яти-шести років може виникати фізіологічне заїкання, яке спричинене активним розвитком нервової системи, мисленнєвих процесів і мовлення. Дитина може заїкатися від декількох тижнів до декількох місяців. Фізіологічне заїкання проходить самостійно, без додаткової допомоги спеціалістів.

Також заїкання може бути генетично обумовленим. Дослідження на близнюках говорять про те, що взаємодія між генетичними чинниками та навколишнім середовищем може призводити до заїкання осіб, які схильні до цього.

Крім цього, заїкання може виникати, коли здатність дитини до вільного володіння мовленням не відповідає вимогам навколишнього середовища. Наприклад, дитина пішла в перший клас, але ще не готова відповідати на заняттях. Необхідність говорити може викликати хвилювання та стрес, через що дитина може почати заїкатися.

Також причиною часто стають стресові чинники. Наприклад, дитина чогось сильно злякалася, отримала сильне емоційне враження та психологічну травму, внаслідок чого почала запинатися. У такому випадку потрібне втручання не лише логопеда, а й психолога, щоб пропрацювати первинну причину заїкання.

У декого заїкання може вторинно викликати соціальну фобію, через що діти часто уникають спілкування. Бо інколи їх можуть підганяти батьки, вчителі або булити однолітки. Це посилює стрес і погіршує проблему. Тому важливо забезпечити дитині безпечне середовище вдома та поза його межами.

Що робити батькам?

- забезпечте вдома спокійну атмосферу. Постарайтеся сповільнити темп сімейного життя;
- говоріть повільно й чітко, коли розмовляєте з дитиною чи іншими в її присутності;
- завжди підтримуйте зоровий контакт із дитиною, вона має відчувати, що є активним вашим співрозмовником;
- дозвольте вашій дитині говорити за себе та закінчувати свої думки до кінця;
- говоріть із дитиною неквапливо, часто роблячи паузи. Чекайте декілька секунд після того, як дитина закінчить говорити;
- використовуйте короткі прості фрази й запитання, які не вимагають широкої розгорнутої відповіді;
- зменште кількість запитань до дитини. Нехай вона частіше відчуває себе ініціатором. Так діти мають більше мотивації до спілкування та відчувають себе більш вільно в процесі комунікації;
- обов’язково щоденно приділяйте дитині час, грайте в її улюблені ігри. Їй дуже важливо відчувати любов і підтримку батьків.

Чого не варто робити?

- не варто сварити дитину за заїкання, це спричиняє додатковий стрес. Не вимагайте завжди говорити точно та правильно. Дозвольте спілкуванню бути веселим і приємним.
- не перебивайте дитину та не кажіть їй починати спочатку. Уникайте слів: «Думай перед тим, як сказати!».
- уникайте виправлень або критики. Наприклад, коментарі на кшталт: «Говори повільніше», «Не поспішай» або «Зроби глибокий вдих» можуть лише погіршити ситуацію і, як наслідок, дитина буде зациклюватися на своєму заїканні ще більше.

Коли потрібна допомога спеціаліста?

Існують червоні прапорці, які сигналізують, що варто звернутися до лікаря:

- у дитини дуже посилюється заїкання, стає більш стійким;
- дитина намагається уникати ситуацій, що вимагають комунікації з іншими людьми;
- замінює одне слово іншим, через страх заїкання;
- під час заїкання з’являються додаткові рухи тіла або обличчя, підвищена напруга в м’язах мовленнєвого апарату;
- часто та послідовно повторює цілі слова та фрази;
- частіше повторює звуки та склади;
- через напруження може спостерігатися підвищення висоти тону або гучності.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Чому дитячий мозок тягнеться до солодкого?

Дитяче харчування | 21:30, 24.01.2026

Діти ростуть швидко, їхній організм постійно потребує енергії. Солодке є найпростішим і найшвидшим джерелом глюкози, тому мозок інстинктивно сприймає солодкий смак як «корисний» і безпечний.

Чому вірус грипу стає особливо небезпечним для дитячого організму?

Хвороби | 23:30, 23.01.2026

Дитячий організм значно вразливіший до грипу, ніж дорослий. Це не перебільшення: вірус може спричинити серйозні ускладнення, які розвиваються швидко та інколи непомітно для батьків.

Чому підлітки насправді ведуть себе агресивно?

Дитина | 22:30, 23.01.2026

У підлітковому віці агресія часто стає способом заявити про себе або захистити власні межі. Різкі слова, протестні дії чи замкненість нерідко є реакцією на внутрішні переживання, які складно пояснити словами.

Про вплив фізичних покарань на розвиток дитини

Розвиток дитини | 21:30, 23.01.2026

Коли дитину карають фізично, вона не засвоює, чому її поведінка була неправильною. Вона засвоює інше: дорослий може завдати болю. Це створює модель уникнення, а не усвідомленої поведінки. Дитина буде коритися через страх, а не через розуміння наслідк

Коли новонароджений починає агукати і що це означає?

Немовля | 23:30, 22.01.2026

Агукання — це перші усвідомлені звуки, які видає немовля у відповідь на голоси, емоції та контакт з дорослими. Зазвичай це поєднання голосних і м’яких приголосних на кшталт «а», «у», «гу», «агу». Це не випадкові звуки, а важливий етап мовленнєвого ро

Про дружбу батьків з дітьми: де межа?

Сімейні справи | 22:30, 22.01.2026

Багато батьків хочуть бути для дитини максимально близькими: щоб вона довіряла, ділилася переживаннями та не боялася говорити правду. Саме звідси й з’являється ідея «бути другом». Але дружба і батьківство — не тотожні ролі, і змішування їх без усвідо

5 порад від психологів, як батькам краще зрозуміти дитину

Сімейні справи | 21:30, 22.01.2026

Психологи наголошують: ефективне батьківство не зводиться до контролю чи постійних заборон. Воно будується на довірі, уважності та щирому контакті з дитиною.