Психологи дали поради батькам, коли дитина не слухається

Adoption

Date: 10:30, 30.10.2024 | Категорія: Дитина [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

354 Переглядів

Не секрет, що однією з центральних проблем у вихованні ми вважаємо непослух. «Не хочу одягатися/їсти овочі/робити уроки!» — Батьки часто скаржаться, що діти не слухаються. Насправді діти не слухають. І не чують нас, а ми їх. Як усунути наш звичний фокус із стосунків підпорядкування на взаєморозуміння? Відповідь у книзі дитячого психолога Лілі Дубинської «Дитина не слухає. Що робити?

30_16.jpg (13.29 Kb)

Негативні оцінки дитини
А от і ще одна причина не чути батьківських прохань та настанов. Це — негативні оцінки на свою адресу. (…) Ігнорування батьківських прохань, настанов та закликів — це одна зі стратегій, якою тепер уже дитина користується для збереження внутрішнього спокою та рівноваги. (…) Дитина безпомилково відчуває — її звинувачують у тому, що вона погана. І не хоче чути цього звинувачення.

Безжальні дорослі, безжальні діти
Грубіянство та задерикуватість — це ще одна захисна стратегія. Це спроба спинити потік негативних характеристик на свою адресу. Цю стратегію діти виробляють дещо пізніше, коли вже зневіряться в пошуках порозуміння. Коли набудуть власний, специфічний досвід, що дорослі безжальні. Вони не співчувають, не реагують на знаки, які засвідчують потребу у дружбі. Не розуміють, що завдають болю. Тільки ображають і карають. Залишають наодинці з незрозумілими та болісними відчуттями. З віком діти, своєю чергою, стають безжальними до батьків.

Немає поганих почуттів
Дорослі впевнені, що дитячі вчинки мають якесь лихе начало. Тому вони постійно налаштовані на строгість, покарання, «приборкання» поганих схильностей малюка. А вбачають їх у виявах «кепських» почуттів, чомусь поділивши людські почуття на «погані» і «хороші», дозволені і недозволені. Дорослі чомусь не знають, що всі почуття, геть усі, — корисні та необхідні. Так звані «кепські почуття» — злість, упертість, жадібність, норовистість, слабкість — так само природні, як і «хороші почуття». (…) Завдання батьків — допомогти дитині усвідомити: важкі, болісні почуття — минають. А любов і близькість — залишаються назавжди.

Співчуття
Відучити дитину битися — це насправді навчити співчувати чужому болю. Зробити це дуже просто — виявляти співчуття до неї самої.

Відповідальність батьків
Відповідальність за все, що відбувається, лежить винятково на дорослих. Якщо малюк «не такий, як хотілося б» — отже, саме дорослі не так вибудовують із ним стосунки.

Обіцянки
У дітей не варто брати обіцянок. Це безрезультативно з погляду керівництва вчинками малечі. (Спробуйте пригадати хоча б кілька випадків, коли три-п`ятирічні дітки дотримували своїх обіцянок?) А з погляду батьківського самопочуття — це просто шкідливо. (…) Виконати «дану під тиском батьків» обіцянку дитина не може. Для цього в неї бракує внутрішніх ресурсів: розуміння потреби й сили волі. (…) Не слід вимагати від дітей, аби вони щось обіцяли. Батьки мусять самі спокійно, чітко та твердо повідомляти дітям програму дій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: