«Як тобі не соромно?» Якими виростають діти, котрі часто чують ці слова?

Якщо дитину систематично соромили в дитинстві, то таке не проходить безслідно і дійсно може виявитися травмуючим. А, по-друге, дорослі, які виростають з засоромлених дітей, відчувають себе некомфортно і мають труднощі в житті. Які саме?

Чомусь раніше було так заведено – якщо дитина завинила у чомусь, потрібно всіма силами показати, що як людина вона не дуже. Для цього в хід йшли постійні порівняння з іншими дітьми, критика, публічні образи та приниження. Рідко тим, хто виховувався в Союзі, вдавалося уникнути цієї долі.

У батьків і вчителів був сильний страх перехвалити, розпестити, пошкодувати занадто сильно. Інакше виросте махровий егоїст, асоціальний елемент суспільства, втрачена людина. За їхньою логікою, чим більше гнобити дитину, тим більше шансів, що вона стрепенеться, візьме себе в руки та стане таки зразковим громадянином.

Однак ефект вийшов зовсім інший.

Засоромлені діти в дорослому віці:
– Часто відчувають себе нікчемними, незалежно від того, що вони роблять. Ніби не вони помиляються, а самі є помилкою. Це тотальне переживання власної негідності, відчуття себе, як недостойної людини й члена суспільства.

– Знаходяться в постійній напрузі, думаючи, що інші люди оцінюють їх негативно, засуджують. І навіть якщо їм безпосередньо сказати, наприклад: «Як класно ти зробив! Ти хороший фахівець », все одно не повірять.

– Не дозволяють собі бути спонтанними, розкриватися, заявляти про себе. Бувають вкрай сором’язливі, часто відчувають збентеження і незручність.

– Дуже болісно реагують на свої недосконалості. А якщо хтось вкаже їм на помилки (навіть не критикуючи), то відчують себе сильно приниженими, будуть оборонятися.

– Стають перфекціоністами. Прагнуть все робити або ідеально, або ніяк.

– Пригнічують в собі ті якості, яких соромляться. Зате якщо виявлять їх в інших, то можуть почати соромити і засуджувати їх.

– Часто вдаються до різного роду залежностей і компульсивної поведінки, щоб не відчувати сором. Переїдання, ігроманія, алкоголізм, шопоголізм, трудоголізм і ін. Можуть бути тісно пов’язані з приглушеним почуттям сорому.

– Мають труднощі з побудовою близьких відносин. Бояться бути вразливими, брати на себе зобов’язання і весь час перебувають ніби напоготові, готові втекти в будь-який момент.

Не можна сказати, що таким людям живеться легко і радісно. Головне, що вони міцно засвоюють звичку соромити себе самостійно. Їх внутрішній кат ніколи не дрімає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Бабуся замість няні: як зберегти родинні стосунки, якщо старші повністю доглядають за дитиною?

Сімейні справи | 01:20, 17.06.2026

Коли бабуся бере на себе щоденний догляд за дитиною, поки батьки на роботі, межа між ролями «бабусі» та «мами» починає стиратися.

Як реагувати на критику ваших методів виховання з боку батьків?

Виховання | 00:30, 17.06.2026

Фрази «а от ми вас виховували без цих ваших психологів» здатні вивести з рівноваги навіть найспокійніших тата чи маму.

Як делікатно вказати бабусі на кордони у вихованні вашої дитини?

Сімейні справи | 08:30, 16.06.2026

Поява онуків часто пробуджує у старшого покоління надмірне бажання керувати процесом виховання, що стає причиною сварок із молодими батьками.

Роль батька у період адаптації старшої дитини до появи другої

Тато | 06:30, 16.06.2026

Коли мама повністю занурена в догляд за новонародженим, саме батько стає головною опорою та гарантом безпеки для старшої дитини.

Регрес у поведінці старшої дитини: чому «дорослий» первісток знову просить пустушку?

Дитина | 01:20, 16.06.2026

Після появи в домі немовляти старша дитина раптово може почати пісятися в ліжко, просити суміш із пляшечки або розмовляти дитячим лепетом.

Пастка дитячих ревнощів: як запобігти суперництву між старшою та молодшою дитиною?

Дитина | 00:30, 16.06.2026

Поява немовляти неминуче зміщує фокус уваги батьків, що часто провокує у старшої дитини гострі напади ревнощів та образи.

Коли родина руйнується: як повідомити дитині про розлучення батьків?

Сімейні справи | 07:30, 14.06.2026

Розлучення батьків — це крах звичного світу для дитини, проте правильний підхід дорослих може мінімізувати психологічну травму.