Як правильно виховувати: Кричати чи пояснювати?

Adoption

Date: 06:50, 04.02.2021 | Категорія: Дитина [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

1195 Переглядів

Коли я запитала у свого психотерапевта, як впоратись з дитячими істериками, вона відповіла: "Не питайте, бо я не знаю". Тож як. власне. рятуватись батькам у тій ситуації, коли все виходить з-під контролю: кричати на дитину чи до останнього спокійно із нею говорити?

3297_pleminnicidianipa.jpg (32.85 Kb)

Часто бажання підвищити голос є наслідком нестабільного емоційного стану дорослої людини:

Втома. Найпоширеніша причина конфліктів і крику. Втома буває не тільки фізичною, а й емоційною. У такому випадку крик — це спосіб вплинути на дитину, не докладаючи зусиль, коли їх і так не вистачає.

Непорозуміння і безсилля. Замість того, щоб спробувати пояснити ще раз, батьки вважають за краще крикнути: так швидше і зрозуміліше.
Імпульсивність. Пов’язана з особливостями характеру, адже деякі люди швидко «заводяться». Навіть незначний проступок дитини може їх зачепити так, що вони підвищують голос.

Злість і накопичені емоції. Ця ситуація знайома багатьом: накопичені негативні емоції змушують зриватися на близьких. А діти та їхні витівки найчастіше стають тригерами, тобто тим, що запускає цю реакцію.

Повторення сценарію. Бувають сім’ї, де всі розмовляють криком. Батьки повторюють ту саму манеру поведінки, якої дотримувалися їхні батьки, вважаючи крик цілком допустимим виховним методом.

Зрозуміло, що всі ці проблеми можна розв’язати, якщо вчасно почати роботу над собою. Іноді винні в зриві на дитину інші дорослі, які створюють стресову ситуацію. Але якою б вона не була, не потрібно перекладати свою відповідальність на когось іншого.

Досі підвищення голосу вважається мало не чарівним способом виховання. Якщо від ременя і потиличників відмовилися, то крик багато хто вважає цілком допустимим.

Крик — це прояв вербальної (словесної) агресії, яка шкодить не менше, ніж фізичні покарання.

Еволюцією закладено: гучний звук означає, що потрібно боятися і ховатися. На підсвідомому рівні це працює і зараз. Коли хтось із батьків кричить, він викликає в дитини переляк, тривогу або навіть сильний страх, але точно не повагу.

Виходить, що мама чи тато (між іншим, найрідніші люди!) стають загрозою. Страх і тривога пригнічують інші почуття, спотворюють сприйняття. Якщо ви думаєте, що крик дає можливість бути почутим, то помиляєтеся. Найімовірніше, на тлі стресу організм дитини відключає увагу, пам’ять, моторику (вводить у ступор) і запускає захисні механізми.

Виходить, чим голосніше кричите, тим менше вас чують. Постійний крик призводить до тривожності, дратівливості, плаксивості, брехливості, агресії та появи фобій.

Так, підвищення голосу може спрацювати раз, а може, навіть два. Але застосовуючи цей метод регулярно, батьки просто знущаються з психіки дитини, змушуючи її жити у вічному очікуванні стресу. Деякі діти настільки адаптуються до цього, що припиняють реагувати навіть на скандали.

А от розмова — це довгий і тернистий шлях до порозуміння. Спочатку доведеться добирати слова для малюка, потім переконувати школяра, потім шукати аргументи в суперечці з тинейджером. Це вимагає величезних зусиль від батьків. Але розмова — це правильний спосіб виховання:

- дитина отримує інформацію в комфортному середовищі, тому залишається зосередженою;
- вона будує причинно-наслідкові зв’язки (це характерно навіть для малюків);
- зберігаються гармонійні стосунки в родині, зменшується ризик повторення поганого сценарію в майбутньому.

Кричати можна, якщо дитина біжить до автомагістралі, підходить до оголених дротів або в інших небезпечних для її здоров’я ситуаціях. Однак цим не можна зловживати: заздалегідь говоріть з дитиною про небезпеку.

Пам’ятайте, що ваш крик не повинен сприйматися малюком як щось буденне. Тільки тоді в небезпечних для життя ситуаціях він приверне увагу дитини та спрацює так, як потрібно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: