Дорослі часто очікують від дітей, щоб ті щось терпіли. І доволі часто це «щось» дітям не подобається, і від цього їм стає погано. Виникає питання: навіщо дітям це терпіти?
Існують природні та штучні аспекти терплячості. Усі ми вчимося терпіти якісь аспекти об’єктивної реальності. У реальному світі, якщо я хочу їсти — мені потрібно докласти певних зусиль, щоб приготувати чи нагріти цю їжу. Час очікування спонукає перетерпіти відчуття голоду, що наростає. Або ще: я захворів і мені болить. Але ж нічого не вдієш і треба прибрати це неприємне відчуття «я не можу!» і перетерпіти певний час, поки не стане краще. Це природні процеси.
Неприродні — коли можна зробити так, щоб не доводилося терпіти, але хтось вирішує, що «саме тобі тут і зараз треба потерпіти». Саме з того віку, коли дитина навчається не звинувачувати стільчик у тому, що вона вдарилася об нього, починає розрізняти і те, чи є об’єктивні причини для неприємного стану, чи цей неприємний стан тобі створюють ззовні. Звісно, діти далеко не завжди можуть розрізняти це правильно, але і тут є кілька варіантів.
Варіант 1. Дитина все розуміє та розрізняє правильно. Тоді дорослим не варто дивуватися, що син чи донька не хочуть терпіти будь-що, до чого їх примушують без нагальної для самої дитини потреби.
Варіант 2. Якщо дорослому вдалося обхитрити дитину і зробити так, щоб вона думала, що це фактична необхідність — потерпіти або перетерпіти щось, тоді ми маємо дитину, яка начебто і «зручна» для нас, але ця дитина по факту не вміє розрізняти об’єктивну та штучно створену реальність.
І коли вона в дорослому віці опиняється в дорослому світі — страждає від критичної неадаптивності, бо не розуміє, як цей світ працює. І терпить те, що насправді не варто терпіти, а потрібна, навпаки, боротьба і відстоювання себе, своїх кордонів.
Або інша ситуація: не може терпіти і вважає, що можна порушити якісь абсолютно об’єктивні речі на кшталт законів фізики. І той, і той варіант, коли ми створюємо штучні ситуації для терпіння, матимуть негативні наслідки для дитини.
Здорове терпіння в дитини: де його брати та як розвивати?
У моєму розумінні терплячість розвивається тим, щоб свідомо не створювати для дитини штучну реальність.
Найголовніше: не робіть за дитину те, що вона може зробити сама, окрім критичних ситуацій. Та й навіть тоді дитина може взяти хоча б мінімальну участь у процесі. Навіть просто побувши поруч із дорослим. Наприклад, дитина голодна, втомлена і не готова самостійно зробити собі бутерброд. Якщо ви хочете попіклуватися про свою рідну людину — скажіть: «Ходімо на кухню, я тобі приготую і проведемо час разом».
Дитина за сотнями і тисячами ситуацій має спостерігати, що в реальному світі деякі речі вимагають часу і зусиль. І в більшості ситуацій цей час і зусилля дитина повинна спрямовувати в конкретну дію самостійно.
Важливо, щоб у всіх ситуаціях, у яких дитина щось хоче, ми не забороняли їй це і водночас не робили справу за неї. Також не варто створювати ситуації, які б змушували дитину щось потерпіти, бо саме так тут і зараз вирішив дорослий.
Нормальне терпіння не розвивається в ситуації примусу вчити уроки, які дитина вчити не хоче. Або в процесі примусу до прибирання квартири — цю дію вона не збиралася робити, бо не бачить у цьому своєї потреби. Примус до терплячості призведе або до бунту, або до безпорадності.
Терпи і роби «через не хочу»: яких наслідків чекати?
Мотивація до терпіння в тій чи тій ситуації — теж штучна історія. «Мотивуючи», дорослий створює для дитини штучну реальність, якої та не зустріне в реальному житті.
Візьмімо до прикладу прибирання. Це тригерна для батьків тема, мовляв, діти мають навчитися прибирати і «через не хочу», а якщо не подобається — перетерпіти, але зробити. Але якщо йдеться про прибирання на території дитини — варто замислитися: «Чому я взагалі пхаю туди ніс зі своїми правилами?» Поки звідти не тече, поки там не горить і не гниє підлога — дорослому не варто втручатися і «мотивувати» дитину прибирати. Це справа дитини, який порядок вона влаштує в особистому просторі.
Максимум, на який ви можете розраховувати, — раз на місяць із дозволу дитини зайти в її простір і, подивившись на все, запропонувати свою допомогу: «У мене відчуття, що тобі тут дискомфортно. Може, ми разом облаштуємо простір?» І в процесі цього «разом» дитина може навчитися краще підтримувати порядок. А як бути зі спільною територією дому? Логічно, що якщо вона спільна — відповідальність мають брати всі. З іншого боку, якщо є спільна територія, то і рішення мають бути спільні.
За моїми спостереженнями, у більшості квартир у дітей взагалі немає своєї території. Тоді не дивуйтеся, що дитина не бере на себе відповідальності за територію проживання, та ще й завжди шукатиме способів уникнути різних процесів, нав’язаних дорослими. А все тому, що не відчуває, що це її дім. За відчуттям дитини — це дім батьків, у якому вони встановили свої правила і чомусь змушують її ці правила виконувати. Від цього примусу дитина захищатиметься.
Якщо батьки мають достатньо влади й сили, щоб змушувати дитину щось робити — куди ж подітися? Буде робити. Але щойно відчує достатньо сили в підлітковому віці чи коли з’їде від батьків — почне із цими правилами воювати.
А якщо в дитини все-таки є свій простір — варто встановити кілька чітких правил для спільного простору, але не очікуйте, що син чи донька аж дуже ретельно їх дотримуватимуться. Адекватне правило звучить плюс-мінус так: «О 20:00 ми разом збираємо всі іграшки, щоб вони не бісили батьків».
Батьки — власники простору одночасно є «власниками» процесу прибирання. А дитина — власниця іграшок може бути долучена до цього процесу. І не більше.
Біохімія людської терплячості
Терплячість формується з найменшого віку — разом із формуванням префронтальної кори головного мозку. Саме вона дозволяє нам обирати пріоритети. Усе, що має нижчий пріоритет, може ігноруватися. І ось чому так відбувається: задля розв’язання проблем вищого пріоритету людина здатна деякий час потерпіти невиконання завдань нижчого пріоритету.
Разом із формуванням префронтальної кори відбувається розвиток передньомедіальної поясної кори головного мозку, яка пов’язана із силою волі.
Більше тренувань — більше розвитку. Але тренування треба обирати правильні. До прикладу, дитина чогось захотіла і зробила зусилля. Якщо дорослі не обмежують дитину в усьому і не роблять щось за неї постійно — формуватиметься здорова терплячість. Є 3–4-річні малюки, які можуть кілька годин поспіль намагатися робити певну дію задля досягнення потрібного результату.
Наше з вами завдання — не добиватися, щоб дитина могла потерпіти будь-коли і будь-що. Так і дорослі не можуть! Для майбутнього дитини справді цінно сформувати ось цю «здорову терплячість», яку вона натренує на реальному житті та інтересах і потребах.
Чи існують вправи, які тренують увагу та посидючість?
Ніяких спеціальних вправ не потрібно. Це може бути спільно проведений час, в якому ви з дитиною робите щось дійсно для неї цікаве.
Натомість можна потренувати швидке перемикання префронтального контролю. У нагоді стануть всі ігри, де потрібно то рухатися, то завмирати: «Морська фігура, замри!», «Хованки». І це не про глобальне тривале терпіння, а про прокачування двох зон кори головного мозку.
Нетерплячість чи РДУГ?
«Поганого характеру» у дітей не буває. Якщо вам щось тривалий час не вдається з дитиною, найкраще рішення — завітати до фахівця. Якщо дитина нейротипова — він запропонує практики, як взаємодіяти для покращення контакту. Або ви дізнаєтеся про нейровідмінність дитини і знову-таки — фахівець запропонує практики, що допоможуть батькам та дитині якнайкраще адаптуватись одне до одного та до взаємодії зі світом. Адже нейровідмінність — це не нозологія. Це означає, що дитина інакше реагує на деякі речі. І це точно буде не про те, що щось треба буде «виправляти».
Якщо ви бачите, що вам доводиться постійно застосовувати якісь силові підходи у взаємодії, значить, варто піти до фахівця і в усьому розібратися — чого саме ви можете очікувати від дитини з огляду на її особливості та вік. І як можна їй допомогти адаптуватися у цьому світі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: непосидюча дитина, невихована дитина
Цікаво також:
Новини по темі
«Нічого не хочу і не буду»: як повернути дітям мотивацію?
Виховання | 00:30, 06.01.2026
Замість «як справи?»: 10 ненудних запитань до дитини
Дитина | 23:30, 05.01.2026
Непосидюча чи невихована: як зрозуміти, що - про вашу дитину?
Виховання | 22:30, 05.01.2026
Як говорити з дітьми про інвалідність і чого точно не треба казати?
Розвиток дитини | 21:30, 05.01.2026
Як відучити дітей битися між собою?
Дитина | 20:30, 05.01.2026
Чого точно не варто казати підліткам про секс?
Дитина | 16:45, 04.01.2026
Що робити, коли дитина не хоче вчитись?
Дитина | 01:20, 04.01.2026
