Психолог: Якщо усе найкраще - дітям, то що залишити для себе?

Adoption

Date: 08:00, 09.06.2021 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

747 Переглядів

Кожного дня, зачиняючи за собою двері дому, садка або школи, де залишається їхня маленька чи вже не дуже дитина, більшість жінок відчувають провину. Вони живуть із цим стійким почуттям багато років, більш-менш успішно намагаючись з ним боротися. Але попри усі зусилля, провина за те, що ми чогось не додаємо дітям, не приділяємо їм достатньо часу і уваги, лише накопичується, як снігова куля, протягом життя. Як навчитися любити і піклуватися без тривоги і провини?

76_11.jpg (22.87 Kb)

Для початку запам'ятаймо, що почуття провини і сорому - не природні, як радість чи любов, а соціальні, тобто нав'язані нам соціумом.

Вони з'являються, коли ви відчуваєте власну невідповідність нормам або чиїмось очікуванням. Тобто є дуже суб'єктивними і залежать від нашого сприйняття дійсності. Невпевненість у власній спроможності бути найкращою матір'ю породжує страх несприйняття у суспільстві, почуття меншовартості і безсилля.

Ці почуття підсилюються додатковою порцією провини, особливо якщо ви розлучилися з батьком дитини або народили не в шлюбі.

Здійснивши насправді мало не героїчний вчинок і продовжуючи тяжко працювати, така жінка переймається через те, що начебто позбавила маля тата, бо не змогла створити "нормальну" сім'ю.

Поєднуючи ж виховання з роботою і власним розвитком, жінки потерпають від неспроможності бути, як їм здається, хорошими матерями.

Ось знайома ситуація. Ви добре знаєте, що дитина доглянута, нагодована, ви залишили її з бабусею чи нянею.

Крім того, вчора гуляли разом і купили нову іграшку. І йдете ви не кудись, а на роботу або ще у якихось важливих для родини справах.

Та все одно картаєте себе, що "покинули" найдорожчу свою крихітку на байдужу, як вам здається, людину.

Отже, попри всі логічні аргументи на вашу користь, ви не сприймаєте себе як хорошу матір.

Швидше за все, корені цього невротичного, тобто нездатного бути задоволеним, почуття, сягають у дитинство.

Коли надто вимогливі батьки і вчителі казали вам, що ви недостатньо стараєтесь. А якщо і вдавалися гарні результати, вас через це не хвалили, а вимагали більшого. Тож замість впевненості у власній самоцінності, ви усвідомили, що свою значимість весь час необхідно доводити.

Отже ви, керуючись нав'язаною вам у ранньому віці схильністю до зайвої самокритики, не розглядаєте як досягнення той неймовірний факт, що подарували дитині життя і не залишили її напризволяще, а це, на жаль, також трапляється.

Натомість, ви, за дитячою установкою, поставили умови життя вищими за саме життя. Але й тут замість того, щоб похвалити себе за те, що так усе вдало організували: знайшли гарну няню, маєте можливість працювати, - ви картаєте себе через те, що гуляєте з дитиною лише у вихідні і не завжди читаєте їй на ніч казку.

Вам здається, що так виявляється підвищена відповідальність - намагатися бути бездоганною щодо малечі. Насправді це інфантильний максималізм: моє життя виглядає не так, як у рекламі чи у багатої сусідки, котра не працює і має трьох хатніх працівниць, - значить воно погане.

Отже, порівняння - ще одне, від чого треба рішуче відмовитися, аби почуватися щасливою. Як і від непомірних вимог до себе, які потрібні не дитині, а вашому ймовірному комплексу відмінниці - за все одержувати гарні оцінки.

Провина за те, що ми начебто не встигаємо дати нашим дітям все найкраще, є віддзеркаленням прихованої образи на власних батьків. Вони, напевно, так само не відповідали тому ідеальному образу, який ви собі намалювали і на який тепер рівняєтесь.

У шляхетному прагненні до досконалості є суттєвий недолік. Досягти його майже нікому не вдається, але на шляху до еталону ми не цінуємо те хороше, що маємо вже, натомість почуваємося нещасливими від перманентного прагнення до кращого.

Дитині ж комфортно не з ідеальною, всемогутньою, а з урівноваженою і задоволеною матір'ю. Тож якщо ви цілком влаштували побутовий затишок малечі, не відмовляйте собі у особистих потребах - заняттях улюбленою справою, спортом, зустрічах із цікавими вам людьми. І жодної провини - ми ж усвідомили, що є гарними матерями вже за самим фактом того, що народили і любимо свою дитину.

Не живіть лише дитячими турботами, бо потім, підсвідомо вимагаючи від дитини компенсації за власні надзусилля, і не отримуючи її, будете ображатися на неї. Адже образа завжди йде у парі з провиною.

Пам'ятайте: материнство - лише одна з граней вашої особистості. І якщо ви зануритеся лише у дитячий світ, зробите "ведмежу" послугу у вигляді невідплатного боргу своєму нащадкові у дорослому віці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: