Виховання за методом покарань і заохочень неефективне - психологи

Adoption

Date: 07:00, 28.11.2022 | Категорія: Виховання [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

904 Переглядів

Сучасні книги про виховання дітей суттєво відрізняються від тих, які читали наші батьки. У сучасних публікаціях дедалі частіше висловлюються ідеї щодо відмови від звичної системи покарань і заохочень та пошуку альтернативного способу виховання. Наприклад, у таких популярних у наш час книгах із виховання дітей, як «Дисципліна без драм» Деніела Сігела й Тіни Брайсон, а також «Вибухова дитина» Росса Гріна йдеться про те, що батькам час змінити принципи виховання дітей, щоб виростити їх здоровими й самостійними. Але що ми можемо використовувати замість традиційних принципів виховання?

8782_1.jpg (30.52 Kb)

По-перше, з’ясуймо, які саме принципи виховання сучасні автори вважають неправильними. Насамперед, вони наголошують на необхідності відмовитися від авторитарного стилю виховання. Авторитарні батьки схильні у всьому контролювати дитину, бути до неї вимогливими, не виявляючи емоційної теплоти.

Авторитарні батьки можуть використовувати покарання й заохочення як спосіб контролювати поведінку дитини. Багатьом учителям і батькам старшого покоління такий підхід здається ефективним. Однак, із точки зору розвитку дитини, цей метод не тільки неефективний, але здебільшого контрпродуктивний.

Сучасні дитячі психологи критикують стратегії виховання, засновані на заохоченні й покаранні. По суті, це дві сторони однієї медалі, призначені лишень для контролю над дітьми та задоволення потреб батьків. Зокрема, виховання за допомогою покарань і заохочень позбавляє дітей можливості ризикувати, розвивати творчі здібності та вчитися саморегуляції.

Отже, якщо метод покарань і заохочень контрпродуктивний, яку альтернативу можна запропонувати батькам? Експерти з розвитку дитини вважають співпрацю батьків і дитини найкращим способом вирішення проблем, пов'язаних із дитячою поведінкою. Коли дитина погано поводиться, батьки мають не карати її, а поспілкуватися з нею, щоб краще зрозуміти причини такої поведінки й потреби, які за нею стоять, а потім знайти спільно з дитиною кращий спосіб задовольнити її потребу.

Розгляньмо приклад. Семирічний Мишко взяв гроші з батьківського гаманця й купив на них солодощів. Коли батько Михайла дізнався про те, що трапилося, він насамперед зауважив, що відчуває гнів і розчарування. Тому він витримав невелику паузу, аби заспокоїтися, перш ніж почати говорити з Мишком. Розмовляючи із сином, він сказав, що знає про його небайдужість до солодощів і запитав, чи є якийсь інший спосіб задовольнити цю потребу, не вдаючись до крадіжок. Михайлик вибачився за свій вчинок і сказав, що проситиме батьків купувати йому солодощі, коли йому їх дуже кортітиме, і тоді в нього не виникне бажання красти гроші. Батько обійняв Мишка, і вони поговорили про чесність і довіру та дійшли спільного висновку, що краще говорити про свої потреби й бажання, ніж задовольняти їх нечесним способом.

На основі цього прикладу може здатися, що знайти спільну мову з дитиною досить просто. Але це не так. Перехід від традиційного стилю виховання до спільних обговорень дитячої поведінки потребує часу, терпіння й енергії. Для деяких батьків цей процес може минути легко, а для інших становитиме певні труднощі. І, зрозуміло, немає єдиного рецепту для батьків, як швидше й легше здолати цей шлях. Утім, співпраця батьків із дитиною набагато краще допомагає досягти довгострокових цілей її розвитку. У результаті співпраці дитина розуміє, що позитивна поведінка потрібна не для того, щоб уникнути покарання або отримати заохочення, а просто через необхідність робити правильний вибір.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: