Особливості м'якого виховання дитини

Adoption

Date: 22:30, 29.05.2016 | Категорія: Виховання [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

1639 Переглядів

Кожний етап виховання дітей характеризується своєю унікальною траєкторією навчання, власними труднощами й розчаруваннями, компромісами й жертвами, помилками й невдачами. З моменту перших днів життя малюка, охоплених хвилюванням і переживаннями, до безсонних ночей його перших місяців життя, проблем ясельного віку й далі виховання – це не кінцева мета, а довга й дивовижна подорож. І коли на світ з'являється друга дитина, подорож починається знову, і ми виявляємо, що уроки, отримані з виховання однієї дитини, не завжди можна застосовувати для другої, бо в кожного малюка є свої унікальні особливості, переваги й риси характеру.

3146_03.jpg (39.46 Kb)

У міру дорослішання дітей принципи м'якого виховання (такі як зв'язок, емпатія, повага й т. п.) залишаються незмінними, до того ж для кожної дитини. Що змінюється – так це наше розуміння цих принципів, яке якісно перетворюється протягом усього часу, коли ми набираємось батьківської та просто людської мудрості й досвіду.

Однак практичне застосування принципів м'якого виховання може відрізнятись у ставленні до різних дітей і на різних етапах їх життя. Наприклад, для дитини-інтроверта м'яке виховання може полягати переважно у фізичній близькості (присутності й доступності) та емоційній підтримці, тоді як з дитиною-екстравертом воно в більшій мірі пов'язане з напрямком її енергії та сповненим поваги наставництвом.

Сталість принципів та індивідуальне застосування м'якого виховання ефективні у ставленні до дітей будь-якого віку, і старшого також. Лагідні батьки – це перші й найкращі друзі своїх дітей у найчистішому та справжньому розумінні слова дружба. Вони створюють сприятливі умови для переходу дружніх стосунків у молодшому віці до дружби з батьками в більш старшому, зрілому віці їхніх дітей.

Ось дванадцять практичних порад про м'яке виховання дітей з перспективою на майбутнє, адже всі ми розуміємо, що наші діти дуже скоро подорослішають.

1. Почніть звертати особливу увагу на ваші взаємини з власними батьками. Подумки відзначайте те, що вважаєте корисним, а що – нав'язливим, який рівень залученості, взаємодії й порад батьків ви вважаєте прийнятним, а що у ваших взаєминах здається вам надмірним, і чого, можливо, не вистачає. Відкладайте в пам'яті або записуйте на папері свої враження й висновки, щоб не забути про них, коли ваші власні діти стануть дорослими.

2. Пам'ятайте: виховання дітей – це у прямому розумінні навчання «у процесі», «без відриву від виробництва». Ваші власні батьки теж відкривають для себе свої нові ролі й межі дозволеного методом спроб і помилок, адже для них територія «виховання» дорослих людей (тобто вас) поки що багато в чому не вивчена. Демонструйте милосердя у ставленні до своїх батьків, коли вони переграють або не дограють свої ролі. Це стане наочним прикладом вашим дітям і закладе основу для прояву ними милосердя у ставленні до вас, коли ви раптом виявите, що вже теж вчитеся виховувати власних дорослих дітей.

3. Коли ваша дитина ще маленька, задовольняйте її потреби швидко, послідовно й делікатно. Дитина не буде пам'ятати, що ви робили або не робити на цьому етапі, але вона завжди буде носити із собою почуття захищеності, безпеки й любові внаслідок вашої чуйності, а в подальшому ці почуття перейдуть з нею в доросле життя.

4. Коли дитина досягне ясельного віку, більше уваги зосередьте на зв'язку з нею, а не на корекції її поведінки. У наступні роки буде не так вже й важливо, правильно вона вдягала туфлі чи йшла із прогулянки без істерики. Значення має те, чи відчувала дитина, що її чують, розуміють і поважають.

5. Коли дитина досягає дошкільного та молодшого шкільного віку, зосередьтесь на спілкуванні з нею, в якій би формі воно не відбувалося – це ниття, звичайні розмови, нескінченні запитання чи їх комбінація. Продовжуйте будувати довірливі стосунки, прислухаючись до голосу серця вашої дитини, а не до її тону, і відповідайте їй м'яким і ніжним наставництвом.

6. Коли дитина досягає середнього дитячого віку, слухайте її нескінченні історії, проявляйте емпатію й підтримку, це допоможе дитині знайти розуміння самої себе й того, ким вона хоче стати, коли виросте. За допомогою такого теплого ставлення ви зможете побудувати дружбу з нею на все життя, тому зробіть це пріоритетом!

7. Коли дитина стає підлітком, поступово й усвідомлено переходьте від ролі батьків-керівників до ролі батьків, які підтримують. Звертайте увагу не на слова, ставлення й гормональні сплески дитини, а прислухайтесь до її хвилювань, надій, мрій, страхів і сумнівів. Пам'ятайте, що ви єдина доросла людина, яка тісно пов'язана з нею. Її зрілість ще в майбутньому. Зберігайте самоконтроль. Будьте чесними з вашою дитиною щодо ваших власних труднощів, страхів і невдач. Ви здивуєтесь тому, якого рівня зв'язку вам вдасться досягти, коли ваш підліток зрозуміє, що він не самотній у всіх своїх людських проявах. Будьте першим, хто його слухає, першим, хто вибачає й приносить вибачення, розуміє, першим, хто робить крок назад і намагається знайти інший, більш ефективний вихід зі складної ситуації.

8. Коли ваша дитина стає дорослою, нехай вона задає темп у ваших стосунках. Деякі діти після досягнення сімнадцяти років відразу готові переїхати в гуртожиток університету або влаштуватись на роботу та знайти окрему квартиру. Іншим необхідний поступовий перехід з дитинства в доросле життя. Такі діти потребують того, щоб жити вдома під час навчання у ВНЗ або при пошуку хорошої роботи й дослідженні цього незнайомого, нового світу дорослого життя. Якщо ви відчуваєте, що дитину треба м'яко підштовхнути до вильоту з гнізда, ви можете знайти їй відповідного сусіда по кімнаті й допомогти влаштуватись у самостійному дорослому житті.

9. Коли дитина стане повністю самостійною, ваша роль буде полягати виключно у підтримці. Непрохана порада корисна, коли вона дається делікатно й лише один раз, інакше стає нав'язливою. Пропозиція своєї допомоги, запрошення на сімейні події й т. п. повинні теж відповідати цьому правилу.

10. Коли в дитини з'являється власна сім'я, згадуйте, що ви відчували, коли ваші батьки підтримували вас у новій ролі чи заважали побудові вашої нової, ще незміцнілої сім'ї. Зізнайтеся самому собі (і дитині) в тому, що вона не повинна діяти точно так, як і ви; що вона може приймати рішення, яких би ви не прийняли; що до ваших порад вона може навіть не прислухатися, що вона буде робити помилки й повинна вчитись на них точно так, як колись це робили ви. Скажіть самому собі, що все це нормально.

11. Щодо помилок пам'ятайте: так, як ви не хочете, щоби будь-яка з ваших помилок молодості, будь-який неправильний вибір, будь-яке невдале рішення ставали надбанням усього світу або навіть просто приводами для жартів, так і ваші діти не хочуть цього. Нехай їх помилки залишаться в минулому – там їм і місце. Обов'язково практикуйте «золоте правило виховання» – ставтесь до своїх дітей так, як ви хочете, щоб вони ставились до вас.

12. Майте на увазі, що ви вже не та людина, яка колись почала свою подорож у доросле життя. Очікувати від молодих дорослих дітей, що вони будуть думати, перейматись і ставитись до життя й подій у ньому так, як ви робите це зараз, – усе одно, що чекати, що новонароджене немовля візьме в руки книгу й почне її читати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: