Як стримати свої негативні емоції і не кричати на дитину?

Adoption

Date: 12:10, 10.09.2024 | Категорія: Сімейні справи [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

268 Переглядів

Агресивна поведінка стосовно дитини має безліч причин: поведінку унаслідували від власних батьків, негаразди на роботі, проблеми в особистому житті… Список можна продовжувати і продовжувати. Ми живемо у час, коли стрес став звичайною справою, а майже кожна 3-тя людина час від часу страждає від депресії.

2852_6.jpg (29.92 Kb)

Незважаючи на пропаговані права дітей, модель виховання криками та погрозами однаково залишається не тільки у родині, але і у закладах освіти. Підвищуючи голос на малюка, караючи його чи ображаючи, ми чомусь забуваємо: що посієш, те і пожнеш. А потім щиро дивуємося, чому діти, подорослішавши, підвищують голос у спілкуванні із нами. Агресивні люди, схильні до насильства, часто копіюють цю поведінку із дитинства.

Уживання стосовно дитини «жорстких» методів виховання у майбутньому може вплинути на самооцінку вже дорослої людини, її успішність, особисті стосунки та декілька комплексів.

Пропонуємо розглянути вплив криків та погроз на дитину. Або як же реагує дитяча психіка на агресію у вихованні?

Погрози, або «Ще раз так зробиш, я тобі покажу!»

Подібні слова доводиться чути досить часто. І як реагує дитина? Її природна цікавість підштовхує її до того, щоб усе ж таки дізнатися, що таке їй «покажуть». Тому дитина продовжить робити те, що і робила. Зрештою виникає скандал.

У ситуації, коли дії чи поведінку дитини слід пригальмувати, краще буде терпляче перемкнути її увагу на щось інше. До того ж часто своєю поведінкою малюки лише намагаються привернути вашу увагу.

Притиште гучність, годі крику!

У ситуації із підвищенням голосу на дитину все доволі просто: чим більше ви кричите, тим менше дитина реагуватиме на зміну гучності. Бо таку форму спілкування сприйматиме, як цілком нормальну. У мові існують десятки інтонацій, що допомагають передавати ставлення до певної поведінки дитини. Дитина чудово вас чує, не обов’язково одразу кричати.

Згадайте своє шкільне життя. Найчастіше діти поважали і слухали саме того вчителя, який говорив спокійно, навіть іноді притишено. До тих же, хто кричав, ставлення було геть протилежним.

P.S. Зрештою, коли відчуваєте, що емоції зашкалюють, краще візьміть тайм-аут, заспокойтеся. І потім, терпляче та спокійно, поговоріть із дитиною знову. Вона вас почує. Просто будьте послідовними у власних діях та застосовуйте батьківську мудрість.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: