Що відчуває дитина, якщо батьки їх постійно контролюють

Ось мати волає на дитину: «Будь вдома о 20:00!», «Де шапка?», «Що ти там отримав з математики?..» Все це, по суті, захисний механізм. Для такої матері застуда дитини, навіть найвипадковіша або цілком закономірна, відповідно до пори року і тієї кількості застуд, якою зазвичай хворіють діти, — це привід для докорів.

Дитині не забороняли їсти десерт після обіду — а тепер вона повненька. Це, звичайно ж, величезна провина матері, з якою вона не впорається. Я пишу «мати», тому що це досить популярний сценарій, але це абсолютно не заважає татам поводитися точно так само. Дитину скривдили в школі? Так це батьки винні, що не в ту школу її віддали. І так далі. ⠀

Щоб уникнути почуття провини, батьки посилюють контроль і роблять його гіпертрофованим. У кінцевому підсумку він стає просто неадекватним. Люди, які виросли з контролюючими батьками, відчувають інше почуття — страх. Тепер вони надані самі собі і мало що може трапитися? Ось так проблема контролю і починає свій шлях через покоління. Страшно? Значить, контроль над собою треба посилити. П’ятнадцять разів перевірити ще раз кран, посмикати ручку від вхідних дверей — раптом відкриті. І так далі і тому подібне.

Вся ця нездорова конструкція може призвести і до обсесивно-компульсивного розладу, коли людина просто з розуму сходить, перевіряючи все, що трапляється їй на очі. Звичайно, щоб цей розлад з’явився, треба мати до нього схильність. Але типова схема виглядає саме так. ⠀

Контролюючі батьки — це величезна проблема. Багато матерів і батьків, на жаль, не здатні припинити контролювати дитину, тим самим передаючи проблему контролю у спадок. ⠀⠀

У чому тут основні проблеми?

По-перше, в порушенні особистих кордонів ⠀
Якщо ви лізете в щоденник, переписки в Мережі, повідомлення в телефоні і намагаєтеся вивідати про дитину всю інформацію, ваш спадкоємець виростає з не дуже адекватним уявленням про те, де закінчується «моє» і починається чуже. По-перше, само собою порушення особистих кордонів травмує. Коли тато з мамою знають все про твої закоханості, симпатії, невдачі і перемоги, якими ти не мав наміру з ними ділитися, у тебе виникає відчуття страху. У дитини пропадає почуття власної цілісності, виникає почуття, що за нею постійно стежать. Це надалі може призвести до страхів і тривог, а в найгіршому разі — до генералізованого тривожного розладу (прочитайте про це в медичних довідниках, сподіваюся, після цього працювати з контролем вам точно захочеться).

А по-друге, виростаючи, дитина не матиме свого власного уявлення про межі. Вона не буде їх дотримуватися у встосунках з партнером/партнеркою (привіт сімейним аб’юзерам і «пилам»). Відносно вже своїх дітей він стане поводитися вкрай контролююче.

І ще: саме така модель поведінки може перешкодити їй у роботі, у встановленні інших міжособистісних контактів і так далі. Ось ця звичка ділитися всім — навіть тим, чим ділитися не хочеться, зазвичай людей відштовхує. ⠀

Проблема друга — тривожність⠀
Батьки контролюють не на зло. Вони щиро бояться за дитину, але їхній страх не зовсім адекватний, тому і проявляється у вигляді гіперконтролю. ⠀

Діти добре читають батьківські емоції.
Вони розуміють, що батьки не диктатори, а просто за них турбуються. Але ж тато з мамою не стоятимуть у дитини за спиною, коли вона здаватиме контрольну в школі, коли піде на робочу співбесіду, коли почне зав’язувати перші стосунки. ⠀

І тоді дитина відчуватиме страх. ⠀

Вона відчуватиме, що світ повний жахів і небезпек. Їй буде дуже складно з проявом ініціативи, з почуттям відповідальності. ⠀⠀

І, нарешті, інфантилізм
Коли тебе весь час контролюють, тобі не треба нести за себе відповідальність. Не треба робити самостійний вибір, проявляти себе, приймати рішення. ⠀

Але як же бути, якщо людина, яка виросла на таких установках, стала вже зовсім дорослою? Як їй впоратися з побутовими завданнями, з елементарним життям? ⠀

Такі люди стають вкрай безпорадними, а в гіршому випадку — знаходять тих «катів», які візьмуть цей контроль на себе. І, як ви прекрасно розумієте, такі «контролюючі партнери» — це зовсім не здорова історія.

Часто жінки, які виросли у гіперконтролюючих батьків, стають жертвами домашнього насильства. Чоловіки теж, і часом вони страждають ще більше, адже в нашому суспільстві на чоловіках лежить негласна заборона скаржитися на те, що з ним поводяться агресивно і пригнічують.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Цікаво також:

Новини по темі

Дитяча мастурбація: як батькам правильно реагувати?

Секс | 06:30, 18.01.2026

Це природне явище, яке зумовлене не сексуальністю у дорослому розумінні, а пізнанням свого тіла та реакцій організму. Діти досліджують себе, відкривають нові відчуття, вчаться заспокоюватися та отримувати задоволення без будь-якого сексуального підте

Як реагувати, коли коли ваша дитина-підліток починає займатися сексом?

Виховання | 19:30, 17.01.2026

Говорити про сексуальність підлітків — складно. Це одна з тем, яка часто викликає паніку, страх і цілий спектр емоцій у батьків. Та чи справді все настільки страшно, як здається?

5 ознак токсичних стосунків між мамою і донькою

Психологія | 00:30, 17.01.2026

Варто відрізняти тимчасові конфлікти та кризові моменти розвитку від токсичних моделей поведінки, які руйнують довіру та завдають шкоди.

Що у жодному разі не можна казати підлітку?

Дитина | 20:47, 16.01.2026

Фраза «Тобі треба подорослішати» — одна з найтоксичніших, які може почути молода людина. Тож чому такі слова руйнують довіру та самооцінку і що краще сказати замість них, спробуємо розібратися.

Чому люди прокидаються за кілька хвилин до дзвінка будильника?

Здоров'я | 06:30, 10.01.2026

Багатьом знайоме відчуття розчарування, коли будильник поставлено на конкретний час, а організм вирішує розбудити вас лише за кілька хвилин до дзвінка. Виявляється, за цим явищем стоїть біологія і робота внутрішнього годинника нашого тіла.

Стокгольмський синдром: чому він знайомий багатьом українцям?

Психологія | 21:30, 08.01.2026

Стокгольмський синдром є специфічним проявом синдрому жертви, який характеризується відчуттям безпорадності та небажанням брати відповідальність за те, що відбувається. Це наслідок захисного механізму, відомого як реактивне утворення.

Чим спільна сімейна трапеза корисна для дітей?

Харчування | 20:30, 07.01.2026

Доведено: діти, які їдять зі своїми родинами принаймні тричі на тиждень, отримують фізичні, емоційні, соціальні переваги та мають кращу академічну успішність, вони вироблять здорові звички, які залишаться з ними на все життя, каже лікар-гастроентнрол