Як вберегти підлітків від страшних рішень?

Adoption

Date: 05:00, 15.01.2022 | Категорія: Психологія [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

3139 Переглядів

Підлітковий вік — час пошуку опори і визнання, і допомога дорослих у цей період дуже важлива

8739_5.jpg (29.32 Kb)

Як вберегти дітей від страшних рішень? Шукаймо відповіді разом:

1. Синдром Вертера (масова хвиля самогубств, що наслідуються, пошукайте, будь ласка, інформацію про це). Чим докладніше, активніше, «насиченіше» буде подаватися інформація про трагедії в ЗМІ — тим більше буде провокуватися подібна поведінка. До того ж саме у тій віковій категорії, саме у того типу, який описується в новинах. Не можна робити інформацію про ризик, самогубства «смачною». Є дослідження про вплив зменшення інформації про трагедії на кількість «послідовників». Пошукайте їх, будь ласка. Я дуже сподіваюся на відповідальність ЗМІ.

2. Якщо просто зараз сталася критична ситуація, говорити про неї з дітьми повинен не «зовнішній експерт», а ті, хто дітям близькі, ті, кому вони довіряють. Ті, хто може розділити їхні почуття. Їм важливо дати відреагувати їхній страх, провину, злість (у кінці матеріалу запропоную конкретні дії). Можна почати розмову з того, що ви дізналися страшну інформацію — і розповісти, що ви відчуваєте.

3. Забороняти соцмережі і гаджети марно. Це ілюзія безпеки, ми нічого не можемо забрати, не давши взамін рівноцінне.

4. Я зараз уважно вивчаю тему депресії і статистику про депресивні розлади у світі. Ризик депресій вищий у дівчаток-підлітків (і у жінок) у всьому світі. Самооцінка у дівчаток-підлітків більш «вразлива».

5. Що нам важливо пам’ятати про підлітків. Пункти і «рецепти».

Цей час «пустелі отроцтва». В якій жахливо, в якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги підлітковому віку притаманний стан «емоційного обнулення». Нудьги. Порожнечі. У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, в якій ми б відчували реалізацію. Але у підлітків часто за нею йде прояв румінаціі (нав'язливих думок), незадоволеності, злості, хворобливої туги. Цього стану болісної туги, до болю, діти намагаються уникнути, вибираючи дивні і страшні дії. Для нас маркер того, що важливо терміново включатися — шрамування. Біль фізичний затуляє біль емоційний. Витримати біль фізичний простіше, ніж біль душевний.

Це час суб'єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, що дорослішає, не може спертися на внутрішню територію (і все, що до неї стосувалося, зокрема, батьків) — саме там відбуваються глобальні зміни на всіх рівнях. Вона шукає опори, схвалення, визнання «зовні». Саме тому їм так важливо крикнути в світ: «А Я.» (у тік-току, в інстаграмі…) Але частіше виходть: «А у мене…» Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані, вони прийдуть до сили індивідуальності.

Питання підліткового віку: «Хто я? Що я можу? На що я можу вплинути? Як далеко я поширюю свою владу? Що я можу витримати?». Як ми можемо в усьому цьому допомогти:

— Багатьом складно дочекатися результатів. На це просто може не вистачати «потужності», і це особливість цього покоління. Їм важливі «швидкі проєкти» (кулінарія, проєктні табори, обмежені в часі проєкти, «тренінги вихідного дня»).

— Їм важлива близькість. Безпечне коло спілкування — настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість. Навчальні проєкти. Курси програмування, шашки, шахи, фото-майстерні, створення мультфільмів прирівнюється до психотерапії.

— Якщо вам вдасться залучити їх до музики — хоч барабани або укулеле — це вплив на «внутрішню ритмізацію», «кондиціонер» для їхньої розпеченої лімбічної системи. Знаєте, є таке правило: школи, в яких є хор і театр, у меншій зоні ризику з булінгу.

— Відчуття важливості, так необхідне в цьому віці: важливості свого внеску в спільноту (класу, школи, району) волонтерство, тьюторство, соціальні проєкти. Навіть четверокласники можуть проводити майстер-класи у першокласників (потрібно тільки продумати, як це організувати в умовах карантину).

— Привчання до рефлексії — сторітелінг, написання есе, літературні гуртки, читання. Зробімо читання модним! Сценарні курси. Курси акторської майстерності. І це все теж психотерапія.

— Майндфулнес, медитації, візуалізації — все це — гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають «вижити в пустелі».

— Здорова критичність — будь-які логічні ігри, «що де коли», проєкти з розвінчанням міфів, експерименти, ігри в мафію, знову-таки — програмування, шахи-шашки.

— В арт-терапії в роботі з підлітками ми використовуємо тему лабіринту. Проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів. Ми привчаємо до відчуття — вихід є. Логічний. Безпечний. У життя.

— Завдання підлітків — перейти на «своє внутрішнє харчування». А для цього потрібно відокремитися від «харчування маминого». У всіх сенсах. Від харчування емоційного, від залежності від найбільш значущої фігури. Часто це проявляється буквально — у відмові їсти ту їжу, яка прийнята в сім'ї і готується мамою, знецінення матері і її ролі. Якщо дитина заявила, що вона буде вегетаріанцем — попросіть її навчити вас нових страв. І компенсуйте те, що вважаєте важливим, вітамінами.

— «Будьте зі мною — відпустіть мене» — постійний стан підлітків. Їм так важливо відчувати від нас «Я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш „об мою силу“ рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися і на мене покластися». Це дуже складно. Бути батьком підлітка — випробування.

— Ми пам’ятаємо, що на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантажень і стан «це неможливо контролювати». Гормональні перебудови, зростання стоп, зміна росту, всіх обсягів, гормональні американські гірки, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік — саме час для онлайн-курсів стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи тощо. І, звичайно, спорту.

— Процеси, що відбуваються в мозку. Префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінку ризиків) і лімбічна система, що відповідає за переживання, формування емоцій під час підліткового віку абсолютно не дружать. Через гіперактивність лімбічної системи і неможливості гальмування (через незрілість префронтальної кори і недостатніх зв’язків) дитина моментально спалахує за будь-якої (уявної) небезпеки, уразливості. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.

Нам важливо дати можливість підлітку «скинути збудження» (раптом вони захочуть займатися спортом, може допомогти батут, «лазерні бої», будь-які псевдо-агресивні ігри).

У позитивній психотерапії є красива модель балансу або «ромб балансу». Уявіть собі ромб, у вершинах якого стоять найважливіші теми життя: тіло (здоров'я, харчування, спорт, гігієна, сон) — контакти (спілкування, близькість, сім'я, друзі) — реалізація (діяльність, навчання, робота) — сенс (фантазії, творчість, майбутнє, мрії, цілі, цінності). В ідеальній системі всі сторони ромба мають бути рівнозначні, але в реальній якийсь з кутів може бути «відтягнутий», перевантажений, деформуючи всю структуру. І нам важливо не зменшити кут, який «випинається», а продумати, як збільшити інші. І це стосується як дітей, так і дорослих.

Тепер про те, що просто зараз можна робити в школі. Одна з колег, яка приїжджала на заняття Студії, Маріанна Ільченко, розповіла про свій досвід. Мені здалося це прекрасним кейсом.

Шкільний психолог або класний керівник збирає клас. І перед класом ставиться завдання: розробити інструменти «кризового реагування» в складних ситуаціях у класі. Клас розбивається на групи. Можливо, кожна група вирішує своє завдання, можливо, пропонується кілька тем, в яких група шукає відповідь:

— як зрозуміти, що однокласнику/другу погано;

— що я роблю, коли мені погано;

— як розрізнити «небезпечну інформацію», які правила безпеки в інтернеті працюють;

— до кого можна звернутися по допомогу;

— якщо я дізнався, що однокласник/друг збирається зробити ризиковану дію — як я чиню, як важливо вчинити;

— що мені допомагає (заспокоїтися);

— що ми робимо в класі, щоб підтримувати один одного.

Дорослому важливо бути фасилітатором цього важливого процесу. І проводити його важливо тому, кому діти довіряють.

Пошук відповідей, робота в групі вже стає «виходом з лабіринту».

У всіх дорослих я питаю, коли ваша дитина вам і з вами усміхалася? Чи дозволяєте ви дитині вас чогось навчити? Яка улюблена страва вашої дитини? А як ваша дитина дізнається, що ви її любите, що вона для вас важлива?

Нехай наша любов буде для дітей очевидна. А нам вистачить сил і мудрості дати їм опору в їхньому дорослішанні. І нехай нам буде за них спокійно.

джерело: https://life.nv.ua/

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: