Батькам властиво прагнути захистити свою дитину від труднощів. Мозок при цьому уявляє найгірше, що може трапитися. Як не дивно, ми схильні думати, що, турбуючись про ситуацію, ми тримаємо її під контролем. Але занепокоєння про майбутнє актуалізує страхи. «Він ніколи...» «Вона завжди…» «Він – невдаха». Не дивно, що від цього наше занепокоєння багаторазово зростає. Поки ми не навчимося справлятися з ним, воно буде тільки наростати й нескінченно рухатися по колу. Коли ми потрапляємо в пастку батьківської тривоги, ми витрачаємо багато енергії на моралізаторство, вмовляння й бурчання замість того, щоб зберігати зв'язок з дитиною. Ми схиблені на тому, щоб виправляти ситуацію, й не можемо спілкуватися з нею в спокійній і дружній манері. Ми дивимося на дитину крізь призму нашого занепокоєння, часто переносимо на неї свої власні страхи й комплекси. Можливо, річ у тому, що в нас самих у сьомому класі були погані оцінки або ми в дитинстві потрапляли в погані компанії? Це нормально – хотіти, щоб діти не повторювали наші помилки, але іноді нам важко зрозуміти справжні причини нашої тривоги. Поки ми не навчимося відрізняти свої страхи від реальних фактів про дитину, ми не зможемо дати їй необхідне.
Теги: хвилюватися за дитину, переживати за дитину
Цікаво також:
