На думку дитячого психолога Юлії Борисової, не лише соцмережі винні в тому, що сучасність називають «епохою нарцисизму». Ця особливість характеру — не синонім егоїзму чи самозакоханості, як часто вважають. Навпаки, нарцисична особистість любить створений образ, імідж, але страждає на низьку самооцінку. Їй дошкуляє страх, що люди викриють, побачать, яким насправді непривабливим, невдахою є власник шикарного іміджу. Часом легкі нарцисичні риси межують також із синдромом самозванця, коли людина вважає, що не гідна успіху, що її досягнення — випадковість, а не результат здібностей та зусиль.
Навряд чи хтось із батьків скаже, що хоче виростити невпевнену у собі людину, закомплексовану, яка не вміє насолоджуватися життям, боїться бути щирою та безпосередньою, сама себе соромиться. Але саме ці якості певною мірою здатні розвинутися в дитини, якщо батьки роблять значний акцент на гарних оцінках.
Із чого все починається? У наших родинах прийнято значно більше перейматися оцінками, ніж, наприклад, у США. Там навіть дуже зациклені на успіхах дитини батьки дивляться на навчання комплексно: враховують спортивні перемоги, перспективи у професії, яку чадо планує обрати, комунікативні здібності. Старшокласник, який має високі бали в навчанні, але нічим більше не цікавиться і має неспортивний вигляд, у нас, імовірно, стане гордістю родини. Тоді як у США такий підліток викликатиме занепокоєння батьків, шкільного психолога, вчителів — усі вони захочуть йому допомогти.
Чому батьки зосереджуються на шкільних оцінках, а не на шкільних успіхах загалом? Є група батьків, які вважають, що розмови про компетенції — то все лірика, а вступить до університету все одно той, у кого вищі бали. Мовляв, якщо контрольну пише добре, так само складе ЗНО, тож витримає конкуренцію.
Знаєте, чому так важливо, щоб син чи донька вступили до вишу? Не через застарілий стереотип, що з вищою освітою легше влаштуватися в житті. Не через бажання, щоб у підлітка були студентські роки, цікаве оточення, час для розвитку мислення, пошуку вакансій на майбутнє. Ні, найтиповіша причина: підсвідомо цього потребує «програма гарного батьківства». Приміром, жінка почувається хорошою мамою, якщо забезпечує немовляті грудне вигодовування, фізично не карає малюка, водить на гуртки та допомагає з уроками школяру, а завершується все стандартним «дати дитині вищу освіту». Надалі людина вже вважається дорослою (десь після завершення університету), і її подальша доля залежить лише від неї, а ось мама і тато ніби свою місію успішно виконали. Саме бажання уникнути почуття провини, зробити все якнайкраще спонукає дорослих надавати такої ваги оцінкам.
Є й більш прагматична причина: щоб не діставали вчителі. Стара практика, коли на батьківських зборах при всіх вчителі розповідали про двієчників і тих, хто вчиться посередньо, але може краще. Батьки почувалися так, ніби їх сварили за недопрацювання, за те, що мало уваги приділяють урокам.
Припустімо, батьки заохочують гарні оцінки та карають чи сварять за погані. Або демонструють дитині, що люблять її, «підпускають» до себе, лише якщо у щоденнику високі бали. А якщо двійки — вона вже якась негідна уваги та піклування. Хлопчик чи дівчинка починають підсвідомо вважати, що оцінка — це не наслідок перевірки їхніх знань та вмінь, не свідчення зусиль та здібностей, а «вартість».
Чому так? Бо оцінки не завжди вказують на старання. Наприклад, погану оцінку деякі вчителі все ще, на жаль, ставлять за забутий вдома зошит. Якщо казати про учнів, старших за 10 років, то за есе, у якому думки не збігаються з точкою зору вчителя та авторів підручника, за надто оригінальну, дискутивну відповідь.
Психолог сама пам’ятає, як було образливо, коли вона в третьому класі дала списати дівчинці, а двійку отримала сама, бо однокласниця запевнила, що це, навпаки, у неї підгледіли правильну відповідь.
У казці «Малюк і Карлсон» батьки запевняли хлопчика, що він коштує більше, ніж сто тисяч мільйонів. Це — базис для того, щоб дитина зростала з адекватною самооцінкою. А маленький школяр, у родині якого женуться за оцінками, вважає, що його вартість 4–6 балів, і кількох він не добирає, щоб придбати любов. А ось, скажімо, відмінниця Оленка вартує достатньо, і батьки залюбки замінили б сина чи доньку на неї. Тим паче вони ставлять її за взірець і постійно порівнюють навчальні успіхи дітей.
Школяр зростає, стає дорослим і має впевненість, що слід продати себе дорожче, створити образ, який можна оцінити, виміряти, а не кимось стати. Роль оцінок виконує модне вбрання, модні гаджети та інші речі, посади, справжні чи навіть вигадані творчі успіхи, справжні чи вигадані мандрівки. У соцмережах лайки теж сприймаються як оцінки для дорослих. Утім, людина, яка стільки зусиль витрачає, щоб виглядати на сто балів, на жаль, у душі почувається не вартим безумовної любові самозванцем, що пускає пил в очі. І виправити таке самовідчуття, підвищити самооцінку в дорослому віці дуже важко. Тож свідомим сучасним батькам варто зрозуміти: плата за вступ до університету за будь-яку ціну може обійтися дитині задорого.
Сімейний психолог та публіцист Людмила Петрановська розповіла про вплив оцінок на майстер-класі під час конференції EdCrunch «Не хочу вчитися: межі свободи вибору дитини».
На її думку, дуже популярне нині слово «мотивувати» в уяві батьків — лише заміна слову «змушувати», коли фактично йдеться про те саме. Раніше мами й тати питали: як примусити дитину вчитися та отримувати гарні оцінки? І питання, навіщо це робити, не виникало, адже така воля батьків.
Нині вони питають: чим мотивувати? У цьому слові вже закладено відповідь: по-перше, це означає робити щось привабливим для людини. А по-друге, робити це з якоюсь метою. Щоб мотивувати дитину вивчати математику, слід зробити цей предмет і сам процес навчання привабливим. І зрозуміти, чому саме математика: бо вона розвиває мислення, бо потрібна буде у професії, про яку мріє дитина? Якщо учневі цікаво, він почувається успішним під час виконання завдань та прагне стати математиком, проблем і так не буде. Але і тоді ця мотивація не може гарантувати ідеальних оцінок з цього предмета, а лише знання та вміння.
Звісно, ця гонитва за оцінками погано позначається на учнях. Сучасні діти вже в початковій школі нічого не хочуть робити в класі заради задоволення, не на оцінку. Або ж страждають, якщо усіх опитували, їм нічого не поставили, а комусь — високий бал. У нормі учень може засмутитися, якщо його знання і навички низько оцінили. Але ж уявіть собі: йому погано, бо він не отримав оцінку. Бо саме за неї вдома очікує похвала, заохочення, а скільки не розповідай батькам, що вивчив нове або щось можеш, вони пропустять це повз вуха.
Тож і батьки, і діти привчаються оцінки «колекціонувати», «накопичувати». Часто кажуть, що навчання — це праця дитини. Але накопичення, бажання щось придбати скоріше притаманне споживачу, поціновувачу шопінгу чи любителю кредитів. А аналогом людини, яка любить свою роботу, є задоволення від навчання.
Тож не треба про мотивацію… Більш чесною є позиція батьків, які кажуть: я змушую, я беру таку відповідальність на себе. Якщо дитина не робить домашнє завдання — позбавлю ввечері гаджета. Це хоча б створює певні домашні правила. А якщо батьки з істеричними криками сто раз повторюють одне й те саме, втовкмачують, яка, приміром, математика чудесна, і цим відбивають останнє бажання займатися, таке «мотивування» точно не потрібне.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: дитина, навчання, оцінки, знання, оцінка не головне
Цікаво також:
Новини по темі
Таємна мова дитячого малюнка: про що мовчать кольори та лінії?
Дитина | 01:20, 30.06.2026
Ефект «цифрового няньчення»: як екрани змінюють дитячу емпатію
Дитина | 00:30, 30.06.2026
Синдром хронічної депривації глибокого сну через приховане нічне мікроапное у дітей
Дитина | 08:30, 29.06.2026
Дитячий емоційний рефлюкс: коли шлунок плаче замість очей
Дитина | 07:30, 29.06.2026
Ортодонтичний соматичний синдром: як неправильний прикус руйнує поставу у дітей?
Дитина | 06:30, 29.06.2026
Текстова шия у дошкільнят: прихована загроза для дихання та мозку
Дитина | 01:20, 29.06.2026
Сенсорний захист у «гучному» світі: що таке слухова перевтома у дітей?
Дитина | 00:30, 29.06.2026
