Чи пам'ятаєте ви, як батьки в дитинстві задовольняли усі ваші бажання? Вам не потрібно було говорити жодного слова, лише вказати на бажане – і батьки відразу ж приносили це вам. Якщо вам щось не подобалося, ви невдоволено бурмотіли, і батьки усували причину вашого роздратування. У дитинстві багатьох із дорослих такого не було, але відносно сучасних дітей описана модель поведінки є узвичаєною.
З іншого боку, зверніть увагу на особливості вашої поведінки з рештою дорослих. Ви не поступаєтеся, якщо хтось намагається зайняти ваше місце в заторі. Ви можете іноді промовчати в суперечці з начальником або вихователькою вашої дитини в дитячому садку, але загалом поводитеся впевнено й гідно.
Проте все міняється, коли ваша дитина починає командувати. Незалежно від вашої посади й того, скільки людей вам підпорядковано, ви готові виконати будь-яку її забаганку. Ви можете сидіти в кріслі й працювати, але коли дитина заявляє, що хоче сісти в крісло, ви відразу ж поступаєтеся їй місцем. Вам не подобається, що дитина грається з вашою обручкою, але все одно даєте її, тому що знаєте, що дитина не відчепиться.
Таку поведінку батьків можна пояснити. Зрозуміло, ви прагнете, щоб ваша дитина відчувала, що її люблять, цінують і прислухаються до її слів. Через щільний робочий графік вам важко проводити з нею досить часу, але ви не любите бачити її засмученою. Своїми діями ви хочете довести дитині, що ви на її боці.
Проблема в тому, що коли ви дозволяєте дитині командувати, вона не стає спокійнішою від вашої турботи й підтримки. Вам може здаватися, що дитина почувається щасливою, коли командує вдома, але насправді вона хвилюється, щоразу стаючи більш наляканою. Вона не доходить переконання, що може покластися на вас, і не може усвідомити, чому ніхто її не контролює.
Уявіть, що ви захворіли й не знаєте, що саме не так. Ви почуваєтеся погано і хвилюєтеся, що вам можуть не підійти ліки, і коли лікар входить у кімнату, говорите йому: «Лікарю, мені не подобається приймати антибіотики». Лікар не оглядає вас і не пояснює, у чому проблема. Натомість відповідає: «Гаразд, жодних антибіотиків. Я зрозумів». Він виписує вам гомеопатичний засіб, запевнивши, що лікування за допомогою нього буде дієвим. Ви говорите: «Зачекайте, хіба ви мене не оглянете?». Але лікар заплутався й не відповідає.
Також уявіть собі іншу ситуацію: ви сідаєте в літак, скаржитеся стюардесі, що в салоні брудно, пілот чує це і скасовує політ.
Звучить смішно, чи не так? Але дитина в ситуаціях, коли ви виконуєте всі її примхи, не може зрозуміти, чому ви не контролюєте ситуацію. Вона просто намагається привернути вашу увагу й самоствердитися, але не бажає постійно командувати.
За кожним випадком, коли дитина вимагає щось або вередує, криються її почуття.
Спочатку їй весело, бо вона відчуває свою владу, змушуючи батьків підпорядковуватися. Але згодом вона почувається жахливо. Дитина сподівається, що ви убезпечите її. Подібно до того, як ви почуваєтеся спокійніше, знаючи, що хтось більш компетентний контролює ситуацію, так і ваша дитина почувається краще, знаючи, що ви – головний у сім'ї.
Розуміючи свою відповідальність за ситуацію, ви можете змінити взаємини з дитиною. Подивіться правді в очі: дорослий, який виконує всі забаганки дитини й повністю підпорядковується їй – це не так добре, як може здаватися на перший погляд. Така поведінка дорослого лише погіршує ситуацію.
Дитина не «переросте» таку поведінку. Не допоможе й те, що ви спробуєте розмовляти з дитиною її мовою, прийняти її точку зору. Згодом ваші суперечки з приводу різних ситуацій (необхідності йти спати, бажання дитини піти на вечірку з друзями, її небажання вчити уроки тощо) посиляться.
Ваші почуття жалю й досади, коли ви змушені поступитися дитині, котра вимагає від вас щось, із часом посиляться. Перш ніж ви усвідомите це, ваша мила дитина стане зарозумілою й вимогливою. Навіть якщо ви відмовляєтеся до кінця вірити в це, зрозумійте, що ви досить компетентні й дорослі, щоб ваша дитина вам підпорядковувалася, а не навпаки. Слухайте, оцінюйте й адекватно реагуйте на вимоги вашої дитини. Наприклад, ви можете сказати їй: «Я розумію, що ти хочеш сісти в крісло, але я вже тут сиджу. Можеш сісти в мене на колінах або на дивані» або «Я знаю, що ти хочеш погратися з обручкою, але вона залишиться на моєму пальці. Можеш подивитися на неї або погратися з чимось іншим».
Такі відповіді можуть здаватися вам неприйнятними, але скоро ви навчитеся правильно спілкуватися з дитиною. Поступово дитина зрозуміє, що ви її чуєте, її бажання важливі для вас, але водночас усвідомлюватиме, що останнє слово – за вами. Нова модель вашої поведінки допоможе вам зберігати спокій, коли дитина намагатиметься командувати.
Це, можливо, не дасть швидких результатів. Але якщо ви будете послідовні у своїх діях, дитина незабаром звикне до нових умов. А поки цього не сталося, не переймайтеся, що дитина обурюється. Вона також із часом зрозуміє, що ви бажаєте їй найкращого, але поки що вона занадто маленька, щоб зрозуміти це.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: дитина любить командувати
Цікаво також:
Новини по темі
Як мамі побороти почуття провини?
Мама | 08:30, 09.11.2025
10 золотих правил хорошого тата
Тато | 06:30, 09.11.2025
7 ознак щасливої сім'ї
Сімейні справи | 00:50, 09.11.2025
Як говорити з сином про контрацепцію?
Сімейні справи | 21:30, 08.11.2025
Лікувальні кольори: вплив кольоротерапії на психоемоційне здоров'я дитини
Дитина | 20:50, 08.11.2025
Чому підлітки хамлять батькам і як на це реагувати?
Сімейні справи | 21:30, 07.11.2025
Які питання в сім'ї повинен розв'язувати виключно чоловік?
Тато | 07:30, 07.11.2025
