«Всі письменники так чи інакше ведуть у книгах діалог із власною матір’ю: сперечаються з нею, доводять їй свою любов або мстять за дитячі образи», — вважає французький психоаналітик Жан-Бертран Понталіс.
Вони або мовчать, або з ентузіазмом починають ідеалізувати матір. А що матері? Багато хто з них ніколи не скажуть про те, що люблять сина більше, ніж дочку. Але більшість із явним задоволенням та гордістю розповідають саме про синів.
«Я мріяла про сина та щаслива, що доля мені його подарувала, – каже 39-річна Наталя. — Це новизна відчуттів, адже що таке дівчинка, що зростає, я вже й так знаю по собі. З хлопчиком мені цікавіше, його кругозір ширший, ніж у дівчаток його віку, він відкритий усьому світу, який у майбутньому йому доведеться підкорювати».
Надія та гордість
«Споконвіку жінка, яка народила сина, користувалася особливою повагою, — розповідає психолог Катерина Михайлова. — У Новгородській республіці, наприклад, вдова мати, яка виховала сина, мала особливі права. У давнину мати хлопчика мала перспективу отримати під своє управління невістку і хоча б у пізньому віці набути владу і авторитет, яких була позбавлена, коли сама «ходила під свекрухою».
Вираз «пишатися своєю дитиною» в більшості суспільств відноситься до синів: вони мали більше соціальних можливостей. Сини одружувалися — доньок прилаштовували. Саме син сприймався як спадкоємець прізвища, ремесла, титулу, як продовжувач роду. Звідси, можливо, виникла ідея служіння саме синові. Зрештою, був і прагматичний момент: у старості допомогу та підтримку матері надавали саме сини. Син був надією, гордістю та забезпечував матері соціальний статус.
«Недарма у фольклорі різних народів є безліч анекдотів, у яких матері вихваляються успіхами синів, — і жодного аналогічного сюжету про матерів та дочок», — додає Катерина Михайлова. Але чому сучасній жінці все ще важко попрощатися з уявленнями наших предків?
Що означає виростити хлопчика?
Існує думка, що хлопчиків виховувати важче, це більш відповідально та складно. Чи це так насправді? «Про хлопчика непокояться інакше, за ним інший контроль, – розповідає психотерапевт Катерина Михайлова. — Але син, який повністю під контролем, на думку самої матері, якийсь «неправильний». Будь-яка мудра мати розуміє, що в якийсь момент він повинен сказати: ні, я сам, тебе це не стосується. І таке відділення, самостійність і навіть протест не просто припустимі вони майже обов’язкові.
Інший момент: хлопчик не повинен бути схожим на матір. Тобто, звичайно, він може успадкувати риси її зовнішності чи її здібності, запозичити її слабкість. Але він у принципі інший — хлопчик, як істота іншої статі, інакше влаштований і не ідентифікує себе з матір’ю.
Мабуть, тому матерям та синам так цікаво разом. Їхнє спілкування часто не обмежується побутом, у них, набагато вірогідніше, ніж з дівчатками, можуть бути розмови про будову світу, про книги, про Бога… І вже якщо син ставить питання на якусь серйозну тему, мамі не відбутися жартами — вона відповість всерйоз . Десь у глибині душі вона підозрює, що її здатність бути синові цікавою співрозмовницею — це запорука міцності їхнього контакту в майбутньому. У цьому сенсі сини тримають матерів у тонусі».
Потреба у любові
Якби жінка спробувала уявити, що вона з’явилася на світ з татового живота, що протягом кількох місяців вона харчувалася молоком з його грудей, що він колихав її і що вона купалася в запахах його тіла, вона могла б отримати уявлення про те, що відбувається у душі у хлопчика.
Можливо, «особливість» стосунків між хлопчиком та матір’ю зумовлена саме цим початковим злиттям з материнським тілом. Спокуса зберегти символічну пуповину велика як для матері, так і для сина.
“Втім, фантазії про злиття, про ідеальні стосунки з матір’ю частіше виникають, коли роль батька в житті дитини сильно занижена, деформована або вона взагалі відсутня”, – зазначає психоаналітик Тетяна Алавідзе.
«Добре, коли мама любить та цінує батька» — погоджується психолог Наталія Євсікова. — А його образ (якщо жінка виховує сина одна) ґрунтується на кращому, що було в цій людині. Але частіше у неповній сім’ї мати пов’язує із сином свої надії на майбутнє і болісно прив’язується до дитини».
Сергій, 20-річний студент, вдячний матері за те, що вона зарано відпустила його: «Ми з мамою весь час були разом. Але в 10-му класі я перейшов до іншої школи. Вона була так далеко від нашого будинку, що я переїхав до бабусі і почав багато спілкуватися з батьком. Вони не сильно мене опікували. У мене з’явилися друзі, а нещодавно дівчина. Я, як і раніше, люблю маму, але розумію: якби я залишився з нею, так і жив би прив’язаним».
Щоб зруйнувати відчуття такого «злиття», дитина повинна зрозуміти, що вона не є продовженням тіла матері. “Якщо він цього не усвідомлює, то ризикує все життя відчувати свою відповідальність за те, що з нею відбувається, буде вічно розриватися між бажанням втекти від неї і надмірно опікуватися”, – коментує французький психоаналітик Серж Ефез.
Хлопчик і лише хлопчик
Деякі жінки мріють про те, щоб народити саме хлопчика. Чому вони обирають такий об’єкт для своїх фантазій?
«Формулювання «хочу хлопчика» (або дівчинку) передбачає у жінки якийсь внутрішній конфлікт, – пояснює Тетяна Алавідзе. — Потреба дочки може говорити про бажання «народити себе знову» і виховати з урахуванням помилок свого життя, «перевидати» вдалу версію себе та близьких стосунків із матір’ю…
Бажання ж народити хлопчика нерідко виникає з потреби все змінити, наприклад, реалізувати себе у чоловічій — найбільш впливовій, вільній — іпостасі.
Пастки любові
«З народження і приблизно до трьох років ставлення до матері у хлопчика і дівчинки схоже: вона найближча людина, та, яка піклується і захищає, — розповідає Тетяна Алавідзе. — Але потім настає час едіпового комплексу. Дівчинка з цього часу звертає свою любов на батька: «Я вийду заміж за тата!» У хлопчика по-іншому: він продовжує любити матір і конкурує з батьком за її любов».
Сини (особливо первістки) у певному сенсі задовольняють амбіції жінки. Але чим нижчий у матері рівень самооцінки, тим більше вона схильна використовувати стосунки із сином, щоб зміцнити її.
«Але кого так пристрасно любить така жінка насправді? На жаль, вона любить себе і оберігає сина від усіх небезпек життя тому, що несвідомо боїться втратити цей прекрасний внутрішній стан комфорту і спокою», — каже Наталія Євсікова. Нерідко матері використовують любов до сина для того, щоб компенсувати свої любовні розчарування: він ідеальний чоловік, який ніколи не зрадить! Ось любов, яка ніколи не пройде!
«Іноді мені здається, що син з’явився у моєму житті лише для того, щоб я дізналася: я можу бути любимою», — зізнається 33-річна Вероніка.
«У цьому випадку відносини матері та сина можна розглядати як «психологічний шлюб», – пояснює Тетяна Алавідзе. — Таким чином жінка уникає своєї реальної проблеми — неможливості встановити партнерські відносини з дорослим чоловіком». В результаті вона «закриває» для себе особисте життя, але й особисте життя сина стає майже неможливим.
“Коли чоловік надмірно емоційно прив’язаний до матері, йому більше ніхто не потрібен”, – погоджується Наталія Євсікова. До речі, другому і тим більше третьому хлопчику в сім’ї небезпека задушливої материнської любові загрожує менше.
«Як правило, батькам хочеться різноманітності, і слідом за сином вони чекають на появу доньки. Тому якщо перший хлопчик зазвичай викликає почуття захоплення, то стосовно наступних у матері домішується відтінок розчарування: чому не дівчинка? І їхні стосунки розвиваються спокійніше», — зазначає Наталія Євсікова.
Джерело сили… та розчарувань
34-річний Ігор жартівливим і трохи поблажливим тоном розповідає: «Пам’ятаю їдке зауваження молодшої сестри: «Якби я не знала, що тебе звуть Ігор, я вирішила б, що твоє ім’я — «Мій син». Величезна гордість, яку мама відчувала за мене, сильно пригнічувала мене в підлітковому віці. Зате тепер я розумію, що її захоплена любов зарядила мене впевненістю в собі на 10 життів вперед!»
Марку 36 років він успішний адвокат, вважає, що його кар’єра — значною мірою мамина заслуга: «Вона завжди твердила: «В тебе величезний потенціал. Яку б дорогу ти не вибрав, я вірю, що маєш велике майбутнє». Мама ніколи на мене не тиснула, але запрограмувала на успіх».
Однак той самий Марк із жалем визнає: «Проблема в тому, що у мене досі немає сім’ї. Я чекаю, що жінки любитимуть мене так само, як мама, безкорисливо, і що мені не доведеться докладати зусиль, щоб заслужити їх любов». На подібне визнання наважуються далеко не всі сини, що «обожнюються», і не всі матері з цим погодяться.
Вірити в дитину, але не нав’язувати їй певний шлях — це і є секрет справжньої материнської любові, яка стає для сина джерелом сили та впевненості у собі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: мама і син, мама, дитина, син
Цікаво також:
Новини по темі
Антидепресанти та лібідо: що відбувається з сексуальним бажанням під час лікування?
Секс | 21:30, 03.02.2026
Грудне молоко: який воно має мати смак?
Післяпологовий період | 20:30, 03.02.2026
30 років — які зміни відбуваються в організмі?
Здоров'я | 19:14, 03.02.2026
Собаки відчувають наш біль: чотирилапі підтримують людину в скрутні моменти
Сімейні справи | 08:30, 03.02.2026
Як розпорядок дня впливає на розвиток дитини?
Дитина | 07:30, 03.02.2026
Як родина програмує майбутнє дитини з перших років життя?
Сімейні справи | 06:30, 03.02.2026
Як батькам позбутися відчуття провини перед дитиною?
Сімейні справи | 01:20, 03.02.2026
