Чому бути мамою доньки дуже відповідально?

Adoption

Date: 10:30, 15.09.2024 | Категорія: Мама [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

342 Переглядів

Бути мамою складно. Бути мамою дівчинки — дуже складно. Бути мамою дівчинки після двох синів — особливо складно. Не те, щоби хлопцям було потрібно менше любові або турботи, але ростити маленьку дівчинку і рости поруч із нею — це особливе завдання.

9750_6.jpg (44.17 Kb)

З появою дітей ми хочемо того чи ні, переносимо на них свої переживання і дитячі травми. Коли я була малою, мама змушувала мене відвідувати ненависну музичну школу, тому «я-доросла» на противагу дозволяла синам не відвідувати ті гуртки, що не цікавили. Говорити з ними на рівних, не обирати, ким їм бути і — що важливіше — ким не бути. Нагадувати, що емоції — це нормально, тому ти можеш плакати і радіти так, як ти вмієш чи хочеш.

Щось вдавалося, а щось ні. Але на особливий рівень ця «мамська» дипломатія вийшла з появою доньки. На той час я була вже досвідченою мамою, тому побутовий бік справи не цікавив — памперс туди, памперс сюди. А от з емоційним…

Я — дитина порубіжжя 80–90-х. Іноді важко пояснити сьогоднішнім дітлахам, що то був дивний час, коли ми ділили один шоколадний батончик на всю родину. Не дуже (тоніше, зовсім) не обирали, який одяг носити, а який ні — добре, коли бодай щось було. Не дуже перебирали і з їжею. Нас рідко запитували про мрії чи переживання — добре, що живі-здорові.

Дівчат виховували з почуттям меншовартості. Уміти бути господинею, аби приготувати вечерю з нічого. Поступатися, бо як будеш надто незручна, кому ти будеш потрібна? Заземлятися, бо краще синиця в руках, аніж незрозумілі мрії.

Світ змінився, а ми за ним не завжди встигаємо. Іноді ловлю себе на думці, що не знаю, як виростити з доні сучасну жінку. І справа не в умінні фарбувати нігті або вдягатися. Важко навчити бути цілісною і цінною.

Мені важливо, аби моя донька знала, що вона здатна на все і не має відповідати чиїмось очікуванням, навіть моїм. Кажу їй: «Ти можеш бути поліцейською, тату-художницею, вчителькою — ким завгодно! Ти можеш фарбувати нігті, волосся, губи або не фарбувати. Ти можеш носити все рожеве або ненавидіти цей колір. Ти маєш право бути такою, як ти хочеш. Ти маєш право любити когось або не любити: єдина людина, яку потрібно любити безумовно — це ти сама!»

Іноді мені здається, що дочка — це спроба жінки долюбити і прийняти себе. У свої три моя донька свято переконана, що вона красуня. Так і знайомиться з людьми: «Привіт! Я Катруся, дівчинка-красуня. А ще — розумничка!»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: