Цифровий героїн: смартфони небезпечні для дітей

Adoption

Date: 08:30, 07.05.2025 | Категорія: Дитина [comheader]| Коментарів: 0[/comheader]

138 Переглядів

Доктор Ніколас Кардарас — виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших центрів реабілітації США, і колишній клінічний професор Stony Brook Medicine, написав книжку «Сяючі діти: як залежність від екранів викрадає наших дітей — і як подолати транс».

1979_ditina_v_plansheti.jpg (43.26 Kb)

Сьюзен купила своєму 6-річному сину Джону IPad, коли він пішов до першого класу.

«Я подумала: чому б йому не почати опановувати такі речі?» — розповідала вона мені в ході сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з дедалі більш молодших класів — і їхній вчитель технології великий шанувальник тієї користі, яку вони дають освіті, — тож Сьюзен хотіла найкращого для свого хлопчика з волоссям пісочного кольору, який любив читання і гру в бейсбол.

Вона почала дозволяти Джону грати в різні навчальні ігри на його планшеті. Врешті-решт він відкрив для себе Minecraft, який його вчитель технології відрекомендував як «щось на кшталт електронного Lego». Згадуючи, як багато веселощів у неї було під час гри з цими пластиковими блоками, Сьюзен дозволила синові проводити за Minecraft вільний час.

Спершу жінка була загалом задоволена. Джон, здавалося, був занурений у креативну гру, в той час як він досліджував кубічний світ Minecraft. Вона зауважила, що програма не надто схожа на Lego, яке вона пам’ятала, — зрештою, в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягти нового рівня. Але Джону справді подобалося грати і в школі навіть був клуб Minecraft, отож що в ньому може бути поганого?

Сьюзен не заперечує, що бачила зміни в Джоні. Він став дедалі більше фокусуватися на цій грі, втратив інтерес до бейсболу і читання, а також відмовлявся виконувати свої домашні обов’язки. Іноді вранці він міг встати і розповісти їй, що бачив кубічні форми уві сні. Попри те, що це насторожило її, Сьюзен думала, що її син просто має багату уяву.

Коли його поведінка почала погіршуватися, вона намагалася забрати у нього гру, але Джон у відповідь влаштовував істерики. Вони були такі серйозні, що мама здавалася, знову і знову пояснюючи собі, що це «навчальна гра». А потім, однієї ночі, вона виявила, що дещо всерйоз йде не так.

«Я прийшла в його кімнату, щоб перевірити, як він там. Він мав вже спати — і я по-справжньому злякалася…»

Вона виявила його в ліжку з розплющеними і налитими кров’ю очима, якими він дивився на яскравий екран IPad поруч. Він виглядав так, ніби був у трансі. Впавши в паніку, Сьюзен стала трясти сина, намагаючись вивести з цього стану. Впавши в паніку, вона не могла зрозуміти, як її колись здоровий і щасливий маленький син став до такої міри залежним від гри, від якої впав у кататонічний ступор.

Такі випадки — причина занепокоєння для батьків, що цікавляться технікою, технічних дизайнерів та інженерів. Загальновідомо, що Стів Джобс не дозволяв своїм дітям користуватися гаджетами. Керівники компаній та інженери Силіконової Долини відправляють своїх дітей навчатися в школи Уолдорф, де немає техніки. Засновники Google Сергій Брін і Ларрі Пейдж обрали школи без техніки Монтессорі, так само, як творець Amazon Джефф Безос і засновник Вікіпедії Джиммі Веллс.

Багато батьків інтуїтивно розуміють, що ці всюдисущі мерехтливі екрани погано впливають на дітей. Ми можемо спостерігати агресивні істерики, коли девайси вилучаю, розсіяну увагу, коли діти не відчувають стимуляції від своїх гіперзбуджувальних девайсів. Що ще гірше, ми бачимо дітей, які нудьгують, апатичні й нічим не цікавляться, коли вони «не підключені». Але справи ще гірші, ніж ми думаємо.

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки — це форма цифрового наркотика. Недавнє дослідження виявило: вони також впливають на кору головного мозку, що відповідає за виконавче функціонування, також і за імпульсний контроль — так само, як і кокаїн. Технології надають таку збудливу дію, що підвищують рівень дофаміну — нейромедіатора, який забезпечує відчуття задоволення і найбільш залучений удинаміку аддиктивності, так само як і секс. Це аддиктивний ефект — причина, з якої доктор Пітер Вайброу, директор факультету нейробіології Каліфорнійського університету, назвав екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники — «цифровим героїном».

Фактично, доктор Ендрю Доан, керівник відділу досліджень залежностей Пентагону і ВМС США, який досліджує залежність від відеоігор, назвав ігри та екранні технології «цифровою фармацефтикою» (грецька назва наркотиків). Мозок вашої дитини, яка грає в Minecraft, виглядає так, ніби перебуває під дією наркотиків!

Не дивно, що нам так складно відірвати дітей від екранів і пояснити їм, що час користування гаджетами закінчився. На додаток до цього, сотні клінічних досліджень показують, що екрани збільшують депресію, неспокій та агресію і навіть можуть призвести до психотичних наслідків, при яких відеогеймер втрачає зв’язок із реальністю.

У ході клінічної роботи з понад 1000 підлітків я за останні 15 років виявив, що стара аксіома «крапля профілактики варта фунта ліків» особливо правильна, коли йдеться про техноаддикції. Коли дитина перетинає межу справжньої залежності, лікування може бути дуже складним. Справді, я виявив, що легше лікувати героїнових і метамфетамінових наркоманів, аніж загублених у матриці відеогеймерів або залежних від Фейсбука та інших соціальних медіа. Згідно з даними 2013 Американської педіатричної академії, діти 8-10 років витрачають по 8 годин на день на взаємодію з різними цифровими медіа, тоді як підлітки проводять по 11 годин перед екранами щодоби.

Одна з трьох дітей починає використовувати планшети або смартфони ще до того, як починає говорити. Тим часом, довідник «Інтернет-залежність» доктора Кімберлі Янг стверджує, що 18% інтернет-користувачів віку коледжу в США страждають від технозалежності.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: