Суперечки на тему «водити або не водити в садок» нітрохи не поступаються за дискусії на тему щеплень. Прихильники садка твердять про соціалізацію та небезпеки материнського вигоряння, противники - про порушення прихильності і довічної травми, яку садок завдає дитині.
В принципі, примирити ці сторони неможливо. Можливо лише узагальнити інформацію, запропонувавши оцінити, наскільки дитячий садок показаний саме цій конкретній дитині, саме в цей період розвитку подій. Тому що не існує дітей однозначно придатних або, навпаки, непридатних для дитячого садку. Зате існують конкретні ситуації, коли відвідування садку може бути доцільним і навпаки.
Отже, кому і в якій ситуації садок може бути прямо показаний?
1. Єдина дитина в патріархальній сім'ї
Таких сімей зараз мало, але все-таки вони є. Сім'ї, де кілька поколінь дорослих родичів проживають на одній території або на відстані двох-трьох автобусних зупинок. Де бабуся допомагає молодим батькам вести господарство, дідусь гуляє з дитиною у вихідні, незаміжня тітонька водить на розвиваючі заняття, а прабабуся куховарить фірмові довоєнні пиріжки.
Дитина з такої родини, як правило, добре розвинена, тонко відчуває настрій оточуючих дорослих (навіть в самій прекрасній сім'ї відносини між різними поколіннями рідко обходяться без розбіжностей, і дитині доводиться до цього пристосовуватися), вміє подобатися дорослим друзям сім'ї, вчителям і сусідам. Начебто цій дитині немає необхідності відвідувати дитячий садок - вона завжди під наглядом. І все ж, чого їй явно бракує? Відповідь очевидна: спілкування з собі подібними і - як наслідок - вміння будувати горизонтальні зв'язки.
У дитячій компанії відносини розвиваються інакше, ніж між дорослими і дітьми. Тут загострюється конкуренція (у ровесників немає звички, наприклад, піддаватися в грі), формується групова динаміка, розподіляються ролі, без будь-якої дипломатії виражаються антипатії і симпатії. Після трьох років, коли у дітей з'являється потреба в комунікації, дитині є сенс почати відвідувати дитячий садок, щоб освоїти її.
На цьому місці противники садків зазвичай починають говорити про різні заняття і прогулянки на дитячих майданчиках. Це добре для початку, але в загальному - не те. На заняттях, і тим більше на прогулянках, все відбувається в так званому полі батьків. Діти орієнтуються на наші реакції і розраховують на нашу підтримку. Садок в цьому випадку забезпечує польові умови, в яких теж корисно вчитися існувати.
Природно, при виникненні будь-якого роду конфліктів і труднощів батькам необхідно підключитися до подій - але про це трохи нижче.
2. Дитина, що живе з одним із батьків
Власне у батьків-одинаків можливостей уникнути садку практично немає. Мама, яка вимушена заробляти, або віддає дитя в ясла, або оплачує няню, а потім вже - в садок. Здавалося б, треба - так треба, про що розмова? Але найчастіше такі батьки мучаться сильним почуттям провини, особливо якщо їх обступають прихильники альфа-батьківства та теорії Гордона Ньюфелда.
Однак якраз-таки теорія прихильності тут виручає. Згідно Ньюфелду, один дорослий - необхідний мінімум для створення прихильності. Але ж дорослих-то може бути більше! У такій ситуації вихователь дитячого садка цілком може стати ще однією людиною, з яким дитину пов'язують відносини прихильності. Звучить утопічно, але може варто подумати, розпитати у сусідів, позбирати відгуки.
Кого вам не вистачає в сімейній системі, яка роль здається вам відповідною - спокійної чи «бабусі», суворої «тітки», що відповідає за встановлення меж, або креативної двоюрідної «старшої сестри»? Вихователі, які працюють в саду, зазвичай відгукуються на подібний запит про прихильність з розумінням, особливо якщо він підкріплюється шанобливим ставленням, увагою до їх непростої роботи і зацікавленістю дитини.
3. Дитина з синдромом розладу уваги
Дітям з синдромом розладу уваги і гіперактивністю часто навішують ярлики проблемних. Насправді ж дитина з СРУГ може вписатися в садок краще будь-якої іншої і не зазнавати труднощів при адаптації. Адже що потрібно таким дітям? Чіткий режим - каркас для нестійкої нервової системи, твердо, але доброзичливо встановлені межі, структуроване чергування періодів розумового і фізичного напруження. Звичайно, все це можна влаштувати і вдома, але ціною неймовірних зусиль окремого дорослого.
Дитина з СРУГ не може тихо збирати конструктор, поки ви відповідаєте на листи, і грати з каструлями, поки ви готуєте. Ні, її життя - суцільний захоплюючий екшн, і якщо в будинку є ще літня хвора бабуся або немовля, що вимагає тиші, мамі стає дуже і дуже непросто.
Тоді як в хорошому садку ми маємо і розвиваючі заняття по 15 хвилин кожне, і перемикання уваги, і активні ігри, і передбачуваність в плані режиму. До того ж необхідність підлаштовуватися під оточуючих відтягує на себе адаптаційні механізми дитини, тимчасово пригальмовуючи її бурхливу діяльність, а безпосередня реакція на її імпульсивні слова і вчинки (в родині куди більш згладжена) дозволяє налагодити зворотний зв'язок і сприяє поліпшенню комунікації.
Зазвичай дітей з СРУГ охоче задіють в рухливих іграх старші хлопчики і побоюються однолітки. Тому - єдине зауваження - якщо є можливість влаштувати дитину в різновікову групу, хоча б на перших порах, так і зробіть.
4. Дитина з особливостями розвитку
Інклюзія - хвора тема для нашого суспільства, і тим не менш є відчуття, що рано чи пізно ми до неї прийдемо. До того, що в малій групі на десять відносно здорових (точніше - нейротипічних) дітей будуть два-три дитини з ДЦП, синдромом Дауна, затримкою психічного та мовного розвитку і так далі. Як правило, цим дітям показаний садок починаючи з трохи більш старшого віку, ніж так званим нейротипікам, але показаний! І часто саме ігрова діяльність в компанії нейротипічних дітей, саме активна взаємодія з ними, нехай і невербальна, покращує поточний стан дитини і сприяє її розвитку більше, ніж індивідуальні заняття з дипломованим дефектологом.
Навпаки: діти з збереженим інтелектом, поміщені в «корекційне» середовище, дають сильний регрес. Це особливо помітно по «відділенням милосердя» - палатам лежачих і неговорящих дітей в інтернатах, куди «через недогляд» періодично потрапляє збережена дитина, яка не може, наприклад, ходити. Розвиток таких дітей сильно страждає, а через кілька місяців починається і серйозна деградація.
Здорові діти при подібному інклюзивну підході теж отримують безліч переваг: вчаться базового догляду і співпереживання, бачать різні типи реакцій і пробують різні способи комунікації. А головне - не відчувають застарілої радянської боязні іншого, і світ їх відкритий.
Бувають ситуації, які однозначно перешкоджають нормальній і тим більше успішній адаптації дитини до дитячого садка.
Яким же дітям садок протипоказаний?
5. Дитина в стані стресу
Будь-які зміни в сім'ї вимагають від дитини часу на звикання. Переїзд, розлучення або сварка батьків, народження молодшого або поява прийомної дитини - змінюється уклад і рух життя, змінюються ролі в родині. Все це змушує організм дитини працювати з підвищеною напругою, задіяти додаткові ресурси, яких у нас обмежена кількість. Тим часом часто буває, що саме до стресу приурочується перші відвідини дитячого садка. Народився малюк - і батькам не до метушні зі старшими трьохлітками. Пішов чоловік - і мамі необхідно ось прямо зараз виходити на роботу. Переїхали в нову квартиру - і отримали путівку в садок...
Але якщо дитину, яка перебуває в стані стресу, віддати в дитячий садок, то їй доведеться адаптуватися відразу до двох нових систем, і з цією подвійною напругою її організм може просто не впоратися. У кращому випадку він видасть психосоматику і стане реагувати на кожен швидкоплинний вірус, в гіршому - справа може дійти до соціальної дезадаптації, уповільнення або регресу в розвитку. Вихід із цього становища тільки один - постаратися заздалегідь створити подушку безпеки для дитини і дати їй час спершу пристосуватися до нової історії в сім'ї, а потім вже до садка.
6. Дитина в стані гострого горя
Кому колектив ні в якому своєму вигляді не потрібен категорично - так це дитині в стані гострого горя. За це на смерть б'ються всі фахівці з сімейного влаштування: за те, що не можна дитину, тільки що вилучену з сім'ї, перепроваджувати в установу і включати в загальний цикл. Втрата батьків, серйозна хвороба когось із членів сім'ї або смерть улюбленого собаки - в будь-якому випадку дитині, яка пережила цю травму, потрібно усамітнення і час "відійти".
Звичайно, буває, що в будь-якій ситуації нічого не можна зробити: кішка загинула, а на роботі аврал, дідусів-бабусь немає, у самій ллються сльози, але не сидіти ж вдома через кішку, яка випала з вікна! В такому випадку знову-таки потрібен вихід на вихователя: розповісти про те, що трапилося, попросити дати дитині усамітнитися, не втягувати в галасливі розваги, попередити про можливу агресію або аутоагресію. А самим - розділити її почуття і, по можливості не замовчуючи втрату, знайти в собі мужність поговорити з ним «про життя і смерть».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Теги: дитина, дитячий садок, давати чи ні у дитячий садок
Цікаво також:
Новини по темі
Як постійний стрес і втома впливають на дітей?
Дитина | 08:30, 23.05.2026
Чому підлітки постійно хочуть їсти?
Дитина | 07:30, 23.05.2026
Чому в дитини випадає волосся?
Хвороби | 06:30, 23.05.2026
Чи впливають на дітей магнітні бурі?
Дитина | 08:30, 22.05.2026
Чому дітям до трьох років не можна бавитися телефоном?
Дитина | 07:30, 22.05.2026
Чому дитину болить спина?
Дитина | 00:30, 21.05.2026
Плоскостопість у дітей: що треба знати?
Хвороби | 19:30, 20.05.2026
